Палити чи не палити

 «Тютюн приносить шкоду тілу,

руйнує розум, отупляє цілі нації.»

                            О. де Бальзак

   Щороку 31 травня весь світ відзначає День боротьби з тютюнокурінням. Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням запропонований у 1987 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я та відзначається 31 травня кожного року. Не стала виключенням і наша бібліотека.31 травня було проведено дискусійну гойдалку під назвою «Палити вже не модно».

    Мета заходу: підвести учнів до усвідомленої відмови від паління, що ґрунтується на знаннях про його шкідливі наслідки; допомогти зрозуміти переваги здорового способу життя; виховувати дбайливе ставлення до свого здоров’я, здоров’я оточуючих.

  Завдання: – показати зовнішню та внутрішню непривабливість тютюнопаління;

– Сформувати початкові знання про шкоду паління з огляду на анатомію та фізіологію людини;

– Орієнтувати учнів на здоровий спосіб життя, стійке бажання бути здоровим.

    Статистика щодо паління і його наслідків насправді жахлива, і не лише в Україні, а й у світі. Кожна цигарка скорочує життя на кілька хвилин. В Україні склалася особливо небезпечна ситуація щодо активного поширення тютюнопаління у молодіжному середовищі. Не менш небезпечним є пасивне куріння, особливо для дітей та молоді. Саме воно спричиняє численні бронхіти, пневмонії, астми, серцево-судинні та неврологічні ускладнення.В середньому одну сигарету викурюють в 10 затяжок за 5 хвилин, але це хвилини справжнісінького руйнування, під час якого 4 тис. хімічних речовин різного ступеня шкідливості проникають в організм.При викурюванні цигарки відбувається згорання тютюну, паперу, хімічних домішок, смакових додатків. До речі, легкими цигарками курець завдає собі анітрохи не менше шкоди, а іноді й більше. Адже він відчуває тютюновий голод і біжить покурити набагато частіше, ніж любитель міцніших цигарок.

    Куріння вбиває близько 3 млн людей щорічно – кожного десятого дорослого у світі. Сьогодні кожні десять секунд від куріння помирає людина, вбиваючи себе сама! Це більше, ніж померлих від СНІДу, туберкульозу, наркотиків, травм та отруєнь, самогубств разом узятих. Якщо такі тенденції збережуться, то близько 500 млн людей в кінцевому рахунку будуть вбиті тютюном, причому половина з них – упрацездатному середньому віці, які втратять при цьому від 20 до 25 років життя.

    Смертність спричинена тютюнокурінням в Україні складає 110 тисяч осіб на рік. Людина, яка викурює пачку сигарет на день, за рік отримує дозу опромінення у 500 ренген.

    Розповсюдженість куріння у світі залишається високою і становить найвище серед чоловіків 62-64% українах Південно-Східної Азії, 58% - в Росії, 53% – у Греції, а серед жінок – у Данії – 38%), Іспанії, Нідерландах – по 30%. Поширеність куріння серед чоловіків в Україні є однією з найвищих у Європейському регіоні.

    Україна входить до групи 11 Європейських країн, у яких поширеність куріння серед чоловіків дорівнює 50%.

Серед населення України поширеність тютюнокуріння складає: 25% щоденних курців, 6% – курять нерегулярно, 9% покинули курити, 40% ніколи не курили, 10% були експериментатори (викурили менш 100 сигарет за життя). Для порівняння, у США курить 23,5% населення, з них щоденно – 19,2%, іноді –4,3%. Серед осіб,якіпалять 41,3% намагаються кинути курити (хоча б 1 день без сигарет за останні 12 міс.). Покинули курити близько 30% чоловічого населення країн з високим рівнем доходу.

При палінні в будь-який час можуть з’явитися невиліковні хвороби: рак легенів, гортані, стравоходу, нирок – незалежно від кількості викурених цигарок та стажу паління.

Нікотин – оcновна речовина тютюнового диму, вона порушує нормальну роботу головного мозку курця. Він викликає таку ж саму залежність, як і важкі наркотики – героїн та кокаїн. Тому хоч і більше 65% курців хочуть кинути курити, вдається це лише 10-15% з них.

    Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням є ще однією нагодою для усвідомлення небезпеки, яку несе здоров’ю суспільства тютюнопаління, допомоги людям, які бажають позбутися цієї шкідливої звички та пересторога для тих, хто ще не спробував курити.

 

Серед тисячі професій - одна твоя.

 

Яка глибока думка закладена в словосполученні «вибір професії», скільки викликає вона емоцій та сподівань і водночас скільки породжує проблем! Це не просто вдало чи невдало прийняте в юності рішення, це щаслива або розбита доля, активне, творче, радісне життя чи байдуже, пасивне існування.

Вже через рік дехто з юнацтва обиратиме собі професію і почне оволодівати нею.

У Загальній декларації прав людини підкреслюється, що кожна людина має право на вільний вибір професії.

Права людини, визначені Декларацією, покладені в основу Конституції України. Так, стаття 43 Конституції України проголошує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку добровільно погоджується.

«Як же із тисяч професій обрати ту, яка приносила б найбільшу користь людям, країні, давала б змогу відчути себе потрібним, повноцінним і задоволеним своєю працею? Як уникнути помилок і розчарувань у майбутньому, обравши певну професію?»

У світі існує безліч професій. Як же зорієнтуватися серед цієї кількості? Як знайти серед тисяч ту єдину, яка стане справою всього життя?

Професія — це певний вид праці. У кожній професії є свої різновиди праці, які називають спеціальностями. Наприклад, немає професії «учитель всього», а є учитель початкових класів, математики, фізики тощо, а інженер може бути інженером-електриком, програмістом, механіком.

 Світ професій дуже великий: їх налічується близько шести тисяч. Існує кілька класифікацій: за знаряддями праці (ручні, механізовані, автоматизовані, комп’ютеризовані, функціональні), за метою праці (перетворюючі, гностичні, винахідницькі), за галузевою ознакою (промислові, будівельні, транспортні, зв’язку тощо), за умовами праці (робота вдома, на повітрі, в незвичайних умовах).

Найпоширенішою є класифікація за предметом праці.

 От про все це і говорили бібліотекарі з юнацтвом . коли проводили профорієнтаційну бесіду «Моя професія-моє майбутнє» у супроводі мультимедійної презентації.

Мета проведення заходу: формувати в читачів позитивне ставлення та готовність до свідомого вибору професії; виявити у них здібності до запропонованих професій; сприяти формуванню особистісних якостей короистувачів: цілеспря-мованості, ініціативності, розсудливості; розвивати творчі здібності, пізнавальні інтереси старшокласників, розвивати здібності до самоаналізу; сприяти професійному самовизначенню юнацтва.

 

 

 

СОРОЧКУ МАТИ  ВИШИЛА МЕНІ...

У третій четвер травня, українці святкують День вишиванки, цього року цей день припав на 20 травня. Всеукраїнську акцію «День вишиванки» започаткувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк у 2007 р. Бібліотечні працівники вже традиційно другий рік поспіль підтримують всеукраїнську акцію та приходять на роботу у вишиванках.

   День вишиванки – це всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Основна мета заходу – це збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення держави загалом це свято-флешмоб, коли українці в будній день одягають вишиванку на роботу, університет, школу чи садочок.

 

Одягнімо, друже, вишиванки –

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдужих

І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

І відчуєм – вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ –

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ!

 

     Вишиванка – це не просто сорочка – саме у вишивці закладено маса сенсу: обережна вишивка, весільна, траурна і просто ошатна, яка принесе здоров'я і багатство. Не пропустіть День вишиванки в Україні і порадуйте себе і оточуючих красивим елементом національного костюма.

Вишиті рушники здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної і святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті рушники виконували роль тих же святих образів. 

Висить рушник у хаті на кілочку,

Калина червоніє на столі,

А біля неї – жовті колосочки,

 Мов пустотливі братики малі,

Це все – моя земля, моя Вкраїна,

Це рук моєї матері тепло,

І цей рушник, яким і дочку й сина

Благословляє мати на добро.

    Вишитий український рушник пройшов крізь віки і нині щедро розстелений для всіх, хто не черствіє душею, близьким і далеким друзям і гостям. То ж нехай цей символ завжди буде у Вашій оселі, як ознака великої любові і незрадливості.

    Святкували День вишиванки і в нашій бібліотеці. Після уроків до нас завітали учні 6 класу. Бібліотекар провела для них годину народознавства,а на завершення заходу діти прослухали пісню про вишиванку у виконанні Вероніки Плахтій.

ЛІТОПИСЕЦЬ ДОЛІ НАРОДНОЇ

    Ім'я Василя Стефаника вимовляється з особливою любов'ю. Він увійшов в історію не лише української, а й світової літератури як автор правдивих соціально-психологічних новел з життя галицького селянства під владою Австро-Угорської монархії, а згодом шляхетської Польщі.

    Андрій Головко говорив, що не буде ніяким перебільшенням сказати, що з усієї плеяди галицьких та й наддніпрянських письменників початку XX століття саме Василь Стефаник міг би з особливою підставою і правом поставити епіграфом до всього творчого доробку оті прекрасні Шевченкові слова, які він сказав колись про себе: «Возвеличу малих отих рабів німих і на сторожі коло них поставлю слово». Уся творчість Василя Стефаника і є оте мужнє слово на захист і во славу свого народу.

 «Я робив, що міг. Перетоплював це мужицьке слово,

 яке мав біля себе, аж пальці мені викручувались з болю…

І все, що я писав, мені боліло»

(Василь Стефаник)

    Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русові на Прикарпатті (Снятівський повіт на Станіславщині, тепер Івано-Франківська область), в родині заможного селянина. Батько його, засліплений жадобою до збагачення, жорстоко визискував наймитів і навіть членів родини. Дитинство Василя минуло серед бідняцької дітвори, з якою він пас худобу.В сім років батько записав Василька до сільської школи. Влітку хлопець допомагав у роботі дорослим, а коли кінчалися польові роботи, ходив до сільської школи. У 1883 році вступив до Коломийської гімназії. І в школі, і в гімназії Стефаник відчув соціальну нерівність. І вчителі, і паничики-учні глузували, знущалися з селянських синів. Там передові гімназисти утворили свій гурток; потай від учителів збиралися за містом, щоб прослухати доповідь, обговорити прочитану книгу чи власні літературні спроби. У вільний час гуртківці розходилися по селах для просвітницької й агітаційної роботи та запису народної творчості.Виключений 1890 року з Коломийської гімназії Стефаник, слідом за Лесем Мартовичем, переходить до Дрогобицької гімназії. Там він продовжує брати участь у таємному гуртку і в агітаційній роботі на селі. Серед гімназистів ходили цілі легенди про І. Франка. Стефаник спеціально пішов до Нагуєвич, де жив тоді Каменяр, щоб познайомитись з ним. Відтоді почалася щира дружба двох письменників.Закінчивши гімназію і виконуючи волю батька, восени 1892 року Василь вступив на медичний факультет Краківського університету.

    З осені 1897 року в буковинській і галицькій періодиці починають з’являтися його новели. На початку 1899 року в Чернівцях вийшла збірка новел «Синя книжечка», яка одразу привернула до себе увагу. Польський вчений Морачевський перекладає новели на польську, а Ольга Кобилянська – на німецьку мови. 1900 року у Львові з’являється друга збірка – «Камінний хрест», а 1901 року – збірка «Дорога».

  1 січня 1900 року померла мати Стефаника. Письменник тяжко переживав втрату найдорожчої людини і сам занедужав. Коли трохи покращало, він пише новели «Палій» і «Кленові листки». Та величезне напруження знову привело до загострення хвороби. Через хворобу, а в основному через те, що медицина не подобалась Стефаникові, він наприкінці 1900 року залишає університет і зовсім виїздить із Кракова.

    У вересні 1903 року Стефаник у складі делегації Галичини поїхав у Київ, а звідти в Полтаву на відкриття пам’ятника І. Котляревському. Тут він зустрівся з Лесею Українкою , М. Коцюбинським, М. Старицьким, М. Лисенком, В. Самійленком та іншими діячами культури.

    В січні 1904 року він одружився з давньою приятелькою Ольгою Гаморак і оселився в тестя в с. Стецеві (неподалік від Русова), взявши на себе всі господарські турботи.Від 1908 до 1918 року, аж до розпаду Австро-Угорщини, Стефаник був послом до австрійського парламенту від радикальної партії. Незважаючи на ораторський хист, рідко виступав у парламенті із промовами, одначе дуже пильно виконував свої обов’язки посла на Покутті.1914 року помирає Стефаникова дружина, і він залишається вдівцем із трьома малолітніми дітьми – Семеном, Кирилом та Юрієм, яких йому помагає виховувати сестра дружини, Олена Плешкан.Починається Перша світова війна, залишаючи глибокий слід у житті і творчості письменника. Під час першої окупації Галичини військами царської Росії Стефаник залишався у Русові і переховувався у місцевих селян та у близького приятеля – Марка Черемшини. Перед другою окупацією утік з австрійською армією і в 1916 році добрався до Відня, де зупинився у друзів – Левка Бачинського та Ярослава Веселовського.Велику радість принесла Стефаникові звістка, що 1 жовтня 1928 року уряд Радянської України за заслуги в розвитку літератури призначив йому пенсію. Це була велика матеріальна і моральна підтримка для письменника.А в січні 1930 року трапилося  лихо – частковий параліч надовго прикував письменника до ліжка.7 грудня 1936 року із його кімнати вийшов ісповідник – отець Михайло Дольний і промовив лише одне слово: «Уже»…Василя Стефаника – блискучого письменника європейської слави, новеліста, патріота, українця і людини не стало…

    З нагоди ювілею Василя Стефаника в нашій бібліотеці створено виставку-портрет «Співець української землі». На виставці експоновано найкращі твори В.Стефаника, цитати з його  творів, вислови письменників про В. Стефаника.

 

Сторінками життя Томаса Кобле-легендарної особистості нашого краю.

    Томас Кобле, також Фома Олександрович Кобле(Коблев) 1761 — 13 квітня 1833) — генерал-майор російського імператорського війська, військовий комендант і градоначальник Одеси при імператорі Олександрі I, предводитель дворянства Одеси і Херсонської губернії. Його життя і діяльність тісно пов'язані з Півднем України.

    Кобле народився в Англії, в графстві Девон (Девоншир), і носив ім’я Томаса Коблея. В 11 років хлопчик і його 8-річна сестра Генрієтта залишилися сиротами і виховувалися у британського консула в Ліворно. Потім малолітніх дітей забрала до себе їх старша сестра - місіс Партридж (Partridge), дружина британського посланнця, яка с чоловіком проживала в Італії. Там у Генрієтту Кобле закохався Микола Семенович Мордвинов і після одруження забрав її разом з братом на отримані Російською імперією після чергової російсько-турецької війни 1768—1774 р. та підписання Кючук-Кайнарджійського договору південні землі України.

    У 1783 році Томас вступив на військову службу, отримав російське підданство і став Фомою Олександровичем Кобле, але при цьому до кінця життя не міг позбутися від британського акценту. У 1788 році, 9 листопада, переведений в секунд-майори в Приморський Миколаївський гренадерський полк.

    У царювання Катерини II брав участь у російсько-турецькій війні 1787—1792 років, спочатку на гребному флоті під Очаковом, під начальством адмірала Мордвинова, а потім у складі Молдавської армії, при переправі через Дністер і Дунай. Був при взятті Бендер і Аккермана, а при штурмі Ізмаїла, під час переправи через Дунай «секунд-майор Кобле, підходячи під ворожими пострілами, уламком, відбитим з гармати у Лансона, поранений в шию, скинутий у воду, і звідти витягнутий і не дивлячись на це все, кинувся на берег перший, де зустрівся з ворогом, які мали намір відбити батарею і з відмінною хоробрістю відбив оного».

   Брав участь у знаменитій перемозі при Мачине. 31 березня 1792 р удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня. «За відмінну хоробрість, надану при взятті приступом фортеці Ізмаїла та за героїчну участь у військових битвах з Османською імперією» Фома Олександрович отримав 12 десятин земель на лівому березі Тилігульського лиману. У 1798 році, у "Атласі Новоросійської губернії", нове поселення в долині балки Малий Царіголец біля Тилігульского лиману позначено як слобода Коблієвка (Анатоліївка).

  В 1793 р переведений прем'єр-майором у Смоленський драгунський полк, де 29 січня 1794 р переведений в підполковники. На початку наступного року перейшов в Сумський легкокінний полк, а 8 квітня 1796 року - в Таврійський кінно-єгерський. 10 січня 1798 переведений в полковники, 8 січня 1799 року - в генерал-майори і 8 червня звільнений у відставку.

   Прийнято знову на службу 27 грудня 1801 року, призначено комендантом в Одесу і шефом Ладозького піхотного полку. Особлива сторінка його біографії - самовіддана боротьба з жахливою чумною епідемією 1811-1812 років, що забрала життя кількох тисяч городян. Саме з ініціативи Т. Кобле було створено «чумне кладовище», відоме як «Чумка».

    У 1816 році він отримав особливу нагороду « Найвища милість за труди з припинення в 1812 р колишньої в Херсонській губернії «зарази» (чуми)» і нагороджений орденом св. Анни 1-го ступеня.

    За участю Кобле було вирішено побудувати в Одесі резиденцію військового коменданта і гауптвахту, закласти перший - дерев'яний - маяк.

    Разом з одеським губернатором - герцогом де Рішельє - командир гарнізону Кобле доклав чимало зусиль, щоб Одеса перетворювалася на найважливіший торговий порт на Чорному морі

    26 вересня 1814 року військовий комендант Т. Кобле став тимчасовим керівником міста, виконував обов'язки градоначальника між правлінням герцога Рішельє і графа Ланжерона. Через хворобу був 8 лютого 1819 звільнений від служби в чині генерал-лейтенанта з мундиром і пенсією.

    В Одесі квадраті вулиць Садова - Торгова – Коблевська – Дворянська був пожалуваний Т.Кобле ще у 1794 році, саме в рік заснування Одеси. Назви ціх вулиць пов’язані з Т.Кобле. В цьому кварталі генерал мав свій сад, який пізніше знищили, а звільнену земельну площу зайняли будинки – звідси вулиця Садова. Вулиця Торгова стала називатися так тому, що тут розташовувалася мережа лавок, що належали Кобле. Т. Кобле був ще і ватажком одеського дворянства, а до цього - предводителем дворянства всієї Херсонської губернії - з'явилася назва вулиці Дворянська.

    Кобле був успішним землевласником. Прагнув впроваджувати в краї нові досягнення в підвищенні родючості землі, застосовувати нові сорти і культури для півдня України. Саме з Т. Кобле пов’язують появу на півдні України томатів, які він вирощував в своєму маєтку.

    До ювілею Томаса Кобле в Рибаківській бібліотеці був проведений історично-пізнавальний екскурс з використанням мультимедійної презентації та переглядом документального фільму під назвою «Легендарне імʹя Томаса Кобле в історії нашого краю»

 

 

День Європи

    З 2003 року третьої суботи травня в Україні відзначається День Європи Для українців це особливий день.  Цей день – чудовий привід вкотре засвідчити прагнення України жити в мирі та злагоді, будувати своє майбутнє в колі країн об’єднаної Європи.Відправною точкою на шляху до започаткування відзначення Дня Європи вважається Декларація Шумана, оприлюднена 9 травня 1950 року. Цей історичний документ, направлений на об’єднання під єдиним керівництвом вугільних та сталеплавильних ресурсів низки європейських держав, насамперед Франції та Німеччини, заклав підґрунтя європейської інтеграції.Рішення щодо увічнення дати проголошення Декларації Шумана шляхом святкування 9 травня як Дня Європи прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані.

     До 1997 року це свято мало переважно культурно-мистецьку спрямованість та носило обмежений характер. У 1997-1998 роках до святкування Дня Європи залучилися держави-кандидати на вступ до ЄС. У цих країнах святкування набуло певного політичного забарвлення і було спрямоване на формування громадської думки стосовно підтримки вступу до Євросоюзу. Проводилися регіональні конференції та круглі столи; публічні дебати, виступи на телебаченні та радіо громадських діячів; широка інформаційно-роз’яснювальна кампанія; культурно-розважальні програми та спортивні змагання тощо.Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбуваються офіційні урочистості.Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у “Європейському домі”.Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи.

 Оскільки День Європи – 9 травня – збігається з Днем Перемоги, в Україні урочисті заходи проводять щорічно у третю суботу травня згідно з Указом Президента №339/2003 від 19 квітня 2003 року.У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.Ми воліли б мати не гірший, ніж у ЄС рівень соціального захисту і охорони здоров’я; хотіли б, аби наша молодь могла вдосконалювати свою освіту в Європі, а громадяни України вирушали на відпочинок за кордон без принизливих черг за візами.Нарешті, так само, як і Європа, ми хочемо жити в мирі і добросусідстві, віримо, що економічна інтеграція – найдієвіший засіб стримування війни.

    Відзначення Дня Європи в нашій державі – це підтвердження єдності України та Європи не тільки за географічною ознакою, а і за духом, історією, спільними цінностями, адже український народ є невід’ємною частиною європейської цивілізації.

    13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі.  Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз.

    З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції.

    Впродовж останніх років ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головних місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. «Українське питання» регулярно порушується у заявах, резолюціях, висновках та інших документах інституцій та керівництва Європейського Союзу.

    Наразі  гасло “Ми йдемо в європейський дім” для нас означає будівництво Української держави на принципах європейської демократії та політичної культури на засадах української духовності і моралі. Лише проводячи активну політику, проявляючи самоповагу і рішучість, Україна зможе посісти гідне місце в Європі, доконечно стати європейською країною.

    Наша бібліотека теж залучилася до святкування. 14 травня девятикласники здійснили мультімедійну подорож під назвою «Мандруємо Європою», якій передувала година-пізнання «20 цікавих фактів про Європу». Після презентації користувачі прийняли активну участь в обговоренні побаченого.Мета заходу: формування позитивної громадської думки щодо євроінтеграційного курсу України; ознайомлення з європейськими цінностями та традиціями; популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді.

Книги-морська глибина...

    На протязі року в Рибаківській бібліотеці  буде представлена виставка-рекомендація цікавих творів «Насолоджуйтесь  читанням - воно вам пасує» .На ній можна знайти легкі, мов хмаринки, книги для розважального читання, гарячі новинки, книги про справжні земні почуття та книги для втамування літературної спраги.

    Книга – мовчазний, але вірний друг, добрий порадник. Коли ти відкриваєш книгу, відчуваєш запах її сторінок, гортаєш її, проглядаєш текст... Книга – це інший світ, це фантастична істота. Спілкування з книгою допомагає людині розвиватися та вдосконалюватися. То ж ласкаво просимо відвідати бібліотеку.

Мамо, мамочко, моя, ти не плач і не журись

                                       

    В Україні в другу неділю травня відзначається День матері. Він встановлений згідно з Указом Президента від 10 травня 1999 року . Цього дня вітають матерів і вагітних жінок – майбутніх мам.

    Це свято виникло у США. Спочатку це була ідея пацифістів – відзначати його як день єдності матерів у боротьбі за мир. Але подібна концепція не мала широкої підтримки ні в США, ні в інших країнах. У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії у пам’ять про свою матір виступила з ініціативою вшанування матерів. Першим визнав День матері офіційним святом штат Вірджинія у 1910 році. А 1914-го президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів.Після завершення Першої світової війни День матері почали відзначати і в деяких європейських країнах.На сьогодні День матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до його святкування, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День матері відзначали дуже широко.Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонене. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.

    В Рибаківській бібліотеці, з нагоди цього дня, було проведено свято вдячності  «Жменька тепла для мами». На святі були присутні члени клубу «Жіноче крило». Свято проводилось за допомоги активних користувачів бібліотеки Несущого Г.Г. та Ткаченка В.І.. Читачі 6 класу створили відеопрезентацію «Квіти для мами» та влаштували невеличкий концерт.

                               

                                    

 

 

 

 

 

 

Ніколи знову!

    9 травня, в Україні відзначають День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.  День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні встановлений відповідно до Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років». Відзначення Дня перемоги над нацизмом включає в себе переосмислення подій Другої світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого.

    Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року із нападу нацистської Німеччини на Польщу. Цього дня німецька військова авіація бомбардувала Львів та інші міста. Від 17 вересня учасником Другої світової війни на боці Німеччини став Радянський Союз. Радянська армія перейшла кордон Польської Республіки і розпочала бойові дії проти польської армії. Відповідно до таємної угоди з Третім Рейхом, СРСР окупував східні воєводства Польської Республіки (землі Західної України та Західної Білорусі).

    Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинули від 8 млн до 10 млн людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 млн було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 млн втратили притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тис. сіл.

    Вихідці з України зробили значний внесок у перемогу над нацизмом. На боці Об’єднаних Націй вони воювали у складі армій Великої Британії та Канади - 45 тис. осіб, Польщі - 120 тис., СРСР - близько 6 млн, США - 80 тис. і Франції - 6 тис., а також в самій Україні в лавах УПА перебувало до 100 тис. осіб.

   Сьогодні вшановується пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслюється солідарність та бойове братерство усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів. Разом з тим, слід перенести акцент з історії військових дій на історії конкретних людей і відмовитися від святкування на користь вшанування пам’яті.

    Офіційним символом святкування Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вже кілька років поспіль є квітка червоного маку - загальноприйнятий у світі символ відзначення пам'ятних днів.

    До Дня Перемоги в бібліотеці презентовано виставку-реквієм « В серцях і книгах про війну…» На виставці викладено книги на воєнну тематику, як художні, так і документальні.