ІВАН ДРАЧ

     До 90-річчя з Дня народження в бібліотеці створена виставка -ЗНАЙОМСТВО

   Іван Драч — це дивовижний український письменник, якого називали «сонячним поетом». Він не просто писав чудові вірші, а й вигадував сюжети для відомих кінофільмів і навіть допоміг нашій країні стати незалежною. Іван народився на Київщині у звичайній родині. У дитинстві він був дуже допитливим і найбільше любив природу. Його перша та найвідоміша збірка віршів називається «Соняшник». Коли Іван виріс, він став не лише поетом, а й кіносценаристом — людиною, яка пише сюжети для фільмів. За його ідеями зняли легендарні українські кінокартини (наприклад, веселу козацьку історію «Пропала грамота»). Він умів перетворювати народні казки та легенди на справжню кіномагію.

     Іван Драч дуже любив свою Батьківщину і хотів, щоб українська мова та культура процвітали. Коли Україна виборювала свою самостійність, він став першим головою організації «Народний Рух України». Разом із тисячами інших українців він наближав той день, коли наша країна проголосила Незалежність. За його великі справи держава нагородила його найвищим званням — Герой України.

 Головні уроки від Івана Драча :

Будьте творчими: шукайте магію навколо себе — у соняшнику, дереві чи хмаринці.

Любіть свою країну: захищайте та цінуйте рідну мову та культуру.

Розвивайтеся: поет завжди казав, що людина має щодня вчитися чогось нового та ставати кращою.

 

  Віртуальні мандрівники: як четвертокласники досліджували таємниці рідного села Рибаківка онлайн

     Цифрова епоха відкриває неймовірні можливості для освіти! Днями учні 4 класу  здійснили захопливу  онлайн-експедицію «Мій рідний край-земля моя у росах». Не залишаючи бібліотеки, маленькі дослідники вирушили в  подорож стежками рідного краю.

Маршрут, що оживає на екрані

     Сучасні діти обожнюють технології, тому звичайне краєзнавство перетворилося на справжній цифровий квест. Подорож складалася з кількох динамічних зупинок:

Зупинка 1. «Код нашої карти»:

      Мандрівка розпочалася з висоти пташиного польоту. За допомогою супутникових карт учні віртуально «пройшлися» знайомими вулицями, по-новому поглянули на знайомі будівлі та розгадали таємницю походження назви нашого села.

Зупинка 2. «Зелені таємниці»: 

      На цій станції діти занурилися у світ природи рідного краю. Вони вгадували місцевих птахів за аудіозаписами їхнього співу та дізналися, які екологічні таємниці приховує наше море

Зупинка 3. «Машина часу»:

      Четвертокласники перетворилися на детективів часу. Порівнюючи старі ретро-фотографії із сучасними панорамами, вони досліджували, як змінювалися історичні пам'ятки та архітектура нашого села протягом років.

Зупинка 4«Жива історія»: 

    Фінальною точкою стали розповіді про унікальні традиції, ремесла та видатних земляків, якими пишається наше село.

     Ця екскурсія відбулася завдяки допомозі місцевого історика-краєзнавця-Паєва М.К., та  студентки Одесської Юридщичної Академії- Плахтій Вероніки.

 

 Будемо жити, ромале!

     Зберегти пам'ять заради майбутнього: у бібліотеці відбулася година пам'яті «Будемо жити, ромале!», присвячена Міжнародному дню пам'яті жертв геноциду ромів.

     Метою заходу було вшанування пам'яті сотень тисяч ромів, які стали жертвами нацистського терору під час Другої світової війни, а також виховання у сучасної молоді толерантності, поваги до прав людини та міжнаціональної злагоди.

     Під час зустрічі присутні поринули в історичний екскурс, дізнавшись про трагічні сторінки ромської історії, відомі як «Калі Траш» (Чорний жах). Бібліотекар  розповіла про страшну ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в концтаборі Аушвіц-Біркенау, де нацисти знищили майже три тисячі ромів, а також про масові розстріли ромського населення на території України, зокрема у Бабиному Яру.

     Особливо емоційною частиною заходу стала поетично-музична сторінка, під час якої звучали вірші та тужливі ромські мотиви, що передають весь біль та водночас незламну жагу до життя цього вільного народу. Пам'ять усіх безневинно загиблих учасники заходу вшанували хвилиною мовчання та запаленням свічки скорботи.

 

 

День людей поважного віку

 

Учора стіни нашої бібліотеки наповнилися неймовірним теплом, щемливими історіями та щирим сміхом. Ми відзначили День людей похилого віку "Осінь життя-пора чарівна", у найнайзатишнішому форматі — за чашкою чаю та спогадами про молодість. ☕️✨Наші поважні гості принесли з собою не лише чорно-білі світлини для «Дерева пам’яті», а й цілі скарбниці життєвої мудрісті. Разом ми:

Вгадували та співали пісні їхньої юності (співали так, що чула вся вулиця!).

Розглядали ретро-предмети та згадували кумедні історії з минулого.

 Ділилися спогадами про перші побачення, студентські роки та життєві досягнення під час «вільного мікрофона».

 

Дивлячись в очі наших гостей, ми вкотре переконалися: вік — це лише цифра, коли серце залишається молодим, а душа — сповненою світла. дякуємо кожному, хто завітав до нас і поділився частинкою свого життя!

 

                      Героям слава на віки.

     Патріотична виставка «Слава захисникам України, що представлена  в бібліотеці ,має на меті виховання патріотизму, глибокої поваги до сучасних героїв та збереження історичної пам'яті про боротьбу українського народу за незалежність.

 Експозиція присвячена мужності, незламності та героїзму українських воїнів, які щодня виборюють свободу та мирне майбутнє нашої держави. Представлена література та документальні матеріали знайомлять читачів із новітньою історією України, подвигами військовослужбовців, добровольців, медиків та волонтерів. Виставка покликана висловити безмежну вдячність кожному захиснику і захисниці та вшанувати пам'ять тих, хто віддав життя за Україну.

 

 

 

                            Я, ти і моя улюблена книга

В бібліотеці був проведений конкурс фотографій "Я, ти і моя улюблена книга" Участь у ньому взяли читачі різ
ого віку. Переможниця - Ільніцька Кіра.

ТРАГЕДІЯ БАБИНОГО ЯРУ

Сьогодні в бібліотеці була проведена година памяті "Поперед них - страшна безодня ями, позаду них-несамовита лють"

Мета: формування історичної пам’яті, розвиток критичного мислення, аналіз етичних дилем війни, проведення паралелей із сучасністю.

Щороку наприкінці вересня Україна та світ згадують одну з найстрашніших сторінок людської історії — трагедію Бабиного Яру. Колись, ще у XV столітті, це місце отримало свою дещо чудернацьку назву від баби-шинкарки, яка продала тамтешні землі монастирю. Століттями це був просто великий, мальовничий яр на околиці Києва. Там гуляли діти, шуміли дерева. Але восени 1941 року це місце за дві доби перетворилося на символ світової катастрофи, на конвеєр смерті, який історики згодом назвуть «Голокостом від куль». Чи задумувалися ви колись, чому нацисти не збудували в Україні газових камер, як в Освенцимі? Тому що тут вони нищили людей інакше — прямо на очах у міста, у лісах, на околицях, у ярах. І першим експериментальним майданчиком такого страшного масштабу став саме київський Бабин Яр.

Давайте повернемося подумки у 28 вересня 1941 року. По місту розклеюють накази німецькою та українською мовами. Текст такий: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися у понеділок 29 вересня до 8 години ранку на кут Мельникової та Док airlinerівської вулиць. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг». За невиконання — розстріл.Більшість людей думали, що їх будуть кудись переселяти. Поїздами, на Далекий Схід чи в інші табори. Вони збирали валізи, брали з собою малих дітей, старих батьків. Вони йшли величезними колонами через усе місто. Сусіди проводжали їх, дехто плакав, дехто залишався байдужим. Але замість вокзалу їх чекав тупик. Нацисти створили пропускні пункти. У людей забирали речі, документи, потім змушували роздягатися догола і гнали автоматами до краю обриву. Зараз я назву вам цифру, яку важко осягнути розумом. Лише за два дні — 29 та 30 вересня 1941 року — в Бабиному Яру було розстріляно 33 771 людину. Це були виключно євреї.Спробуйте уявити цю динаміку. Нацисти працювали без упину 48 годин. Це означає, що кожної хвилини, кожної секунди впродовж двох діб обривалися життя 40–45 людей. Кулеметні черги не вщухали. Щоб заглушити крики та благання про допомогу, окупанти вмикали на повну потужність гучну музику, а над яром кружляв літак.

Проте Бабин Яр став братською могилою не лише для євреїв. За два роки окупації Києва там загинуло близько 100 тисяч людей. Нацисти розстріляли там пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова, київських ромів, радянських військовополонених та українських патріотів — членів ОУН, серед яких була видатна поетка Олена Теліга. У цій трагедії завжди було три сторони. І я хочу, щоб ви, як дорослі люди, задумалися над цими трьома ролями:

Перша сторона — Кати. Це не були монстри з фільмів жахів. Розстріли виконували звичайні німецькі чоловіки, члени зондеркоманд. У багатьох із них удома залишалися дружини, діти, вони писали їм ніжні листи, а вдень — методично вбивали немовлят і старих людей. Як звичайна людина стає звіром? Відповідь одна — пропаганда, яка знімає відповідальність і каже, що інша нація — це «недолюди».

Друга сторона — Жертви. Врятуватися з Бабиного Яру вдалося лише 29 людям. Одна з них — акторка лялькового театру Діна Пронічева. Вона згадувала, що впала в яр за секунду до пострілу, прикинулася мертвою. Нацисти ходили по тілах і добивали тих, хто ворушився. На неї наступив чобіт німця, але вона не закричала. Вночі, засипана землею, вона змогла вибратися з могили.

Третя сторона — Сторонні та Рятівники. Більшість киян тоді просто закрили штори. Вони боялися. За переховування єврея нацисти розстрілювали всю українську родину разом із дітьми. Але знаходилися ті, хто ризикував усім. Сьогодні їх називають Праведниками народів світу. Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю таких героїв. Звичайні кияни ховали сусідів у підвалах, шафах, ділилися останнім шматком хліба. Це був вибір залишатися Людиною, коли навколо панує абсолютне зло.

Після війни прийшла інша трагедія — трагедія забуття. Радянська тоталітарна влада десятиліттями намагалася знищити саму пам'ять про Бабин Яр. Чому? Бо радянська ідеологія не могла допустити, щоб євреїв чи ромів виокремлювали як окремих жертв. Всі мали бути просто «радянськими громадянами». Окрім того, СРСР боявся піднімати тему того, скільки людей постраждало через бездіяльність влади на початку війни.

Тому Бабин Яр вирішили... знищити фізично. Його перетворили на сміттєзвалище. Сюди з цегельних заводів почали зливати рідку пульпу — брудну воду з глиною. Владу не хвилювало, що вони заливають брудом кістки тисяч невинно вбитих. Мета була одна — зрівняти яр із землею, побудувати там дороги та парк розваг.

Але історія, яку намагаються стерти, завжди мстить. 13 березня 1961 року сталася Куренівська катастрофа. Дамба, що утримувала цей бруд у Бабиному Яру, прорвалася. Величезна хвиля рідкої глини висотою з чотириповерховий будинок ринула на житловий район Куренівку. Вона зносила будинки, заживо ховала під мулом пасажирів автобусів і трамваїв. Загинули сотні киян.Це дуже страшна, але точна метафора: коли держава намагається замити брудом свою історію та пам'ять про трагедії, цей бруд рано чи пізно прориває греблю і забирає нові життя.Сьогодні ми з вами живемо в часи великої війни. І для нас Бабин Яр — це не просто параграф підручника з історії за 1941 рік.Коли після деокупації Київщини, Харківщини, Херсонщини ми побачили масові поховання в Бучі, Ізюмі, Маріуполі, світ знову згадав термін «Голокост від куль». Методи російських окупантів сьогодні — це точна копія методів нацистів тоді: списки на знищення, розстрільні ями, намагання спалити тіла, заперечення своїх злочинів. Непокаране зло минулого повернулося сьогодні під іншими прапорами. І ще один символічний, жахливий факт: 1 березня 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, російська ракета влучила в київську телевежу. Вона вибухнула прямо на території Меморіалу «Бабин Яр», убивши мирних людей, які просто йшли вулицею повз пам'ятник. Це доказ того, що агресор воює не лише з живими, він воює з пам’яттю.

Урочище Бабин Яр сьогодні — це місце тиші. Там стоїть дивовижний пам'ятник — «Дзеркальне поле». Це металева інсталяція, пробита тисячами куль.