День Державного гімну України!

Сьогодні, 10 березня, ми відзначаємо День Державного гімну України!

Наш гімн — символ єдності та сили українського народу. А ось кілька цікавих фактів:

🌟 Слова написав Павло Чубинський у 1862 році як поезію про боротьбу за свободу.

🌟 Музику створив Михайло Вербицький, яка одразу стала улюбленою серед українців.

🌟 Гімн офіційно затвердили у 1992 році після здобуття незалежності.

🌟 Спочатку гімн мав лише перший куплет і приспів, сьогодні часто звучить повна версія.

🌟 У світі український гімн відомий як символ незламності та патріотизму.

 

ШЕВЧЕНКО

Тарас Григорович (1814-1861)

Видатний український поет, художник, громадський діяч, перекладач, автор "Кобзаря", співробітник Київської Археологічної комісії, академік гравірування  народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей .Коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта. Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно.

Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". 1841 року вийшов альманах "Ластівка" із п'ятьма творами Шевченка: баладою "Причинна", поезіями "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море...", першим розділом поеми "Гайдамаки" - "Галайда", окремим виданням вийшла поема "Гайдамаки" У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли шість офортів: "У Києві", "Видубицький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богдановії українському народові", "Казка". 1844 р. поет закінчує поему "Сова", створює поему "Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...", "Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи мені, волхве..." та вірш "Гоголю".

На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох". У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик". Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об'єднав у альбом "Три літа". У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". Тут він створив цикл поезій "В казематі" ("В. Костомарову", "Чи ми ще зійдемося знову?", "Мені однаково...", "Садок вишневий коло хати").

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні.. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

 До цієї дати, в бібліотеці, для відвідувачів 5 класу було проведено літературну вікторину "В українській сім ї, славній, вільній, новій, ми тебе не забули,Тарасе! Діти виявились добре обізнаними з біографією та творчістю Шевченка.Тож захід пройшов на вищому рівні.

 

 РІДНА МОВА

     Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

До цієї дати в бібліотеці створена тематично-іллюстрована  виставка «Рідна мова калинова»

10 цікавих фактів про українську мову

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

2. За лексичним запасом найближчою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім — російська (62%). "До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11", — кажуть експерти.

3. В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.

4. У 448 році візантійський історик Пріск Панійський під час перебування в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.

5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української до середини XIX століття була назва "руська мова

6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".

7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".

8. Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

10. Українська мова має велику кількість зменшувальних форм. Навіть слово "вороги" може звучати як "вороженьки".

 

 

                           Село наше щире й привітне

Краєзнавча робота посідає важливе місце в діяльності бібліотеки: знайомство з історією рідного краю, прищеплення інтересу до історії, популяризація краєзнавчих видань та краєзнавчий атрибут в оформленні бібліотеки, формування краєзнавчого фонду та озйомлення з ним широкого загалу.  Все це має привернути увагу до особливостей та цікавинок історії нашої країни, зберегти здобуте для наступних поколінь.

      Цей напрямок роботи активно продовжується бібліотекою і під час війни . От і сьогодні в нашій бібліотеці відбулася зустріч з місцевим істориком-краєзнавцем М. Паєвим. В ході зустрічі присутні дізналися багато цікавого про Рибаківку від минулого до сьогодення.

 

                Соборність в душах-єдність у серцях

День Соборності України — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину незалежну державу, що відбулося в 1919 році на Софійському майдані в Києві.

     Соборність України - це духовне єднання всіх територій, які історично належали українському народові, єдність і цілісність загальної території України, недоторканність її кордонів. Також соборність означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ як вільну, суверенну, демократичну, правову й соціальну.

     Історія українського народу водночас і героїчна, і трагічна. Українське минуле – це історія народу, який сотні років боровся за своє виживання, за визволення від численних загарбників та створення власної держави, за збирання в межах єдиної країни своїх власних земель

     22 січня 1919 року вперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.

     Сьогодні росія як і 100 років тому прагне знищити українську державність і окупувати нашу землю. Нині Україна продовжує боротьбу за свою незалежність та соборність.

Напередодні цієї славнозвісної дати в бібліотеці було проведено патріотичну годину "Соборність в душах-єдність у серцях. На початку заходу бібліотекар пояснила дітям значення слова соборність. А потім розповіла про саме свято, про те, якою ціною здобувалася незалежність, яку і на сьогодні виборює наш народ.

В кінці заходу всі разом створили ланцюг єднання., під гаслом "В день злуки візьмемось за руки.

                        Письменники-ювіляри 2026 року

Виставка «Ювілейне літературне намисто» розгорнута в бібліотеці, що презентує твори та біографії відомих авторів, які відзначають ювілейні дати  народження в межах 2026 року,  як українських , так і зарубіжних класиків та сучасників

 Бібліотека влаштувала  таку книжкову  експозицію для популяризації літератури, знайомства читачів з ювілейними постатями та стимулювання інтересу до їхніх робіт, як-от романи, вірші чи п'єси.

                          Різдвяні зустрічі в бібліотеці

     Різдвяні свята — особливі для всього людства, а для українців насамперед. Вони несуть життя, надію, віру та любов.

    Різдво Христове, кутя, узвар, вареники — це наша українська ідентичність, наше коріння й наш розквіт, адже ці традиції символізують очищення від усього нещирого й недоброго, дарують світло та надихають на нові починання.

    У залі   нашої бібліотеки відбулася святкова народознавче свято «Зима мандрує - свята дарує», гостями якої став клуб «Жіноче крило».

Бібліотекар  підготувала  для присутніх добірку цікавих і маловідомих фактів про різдвяні традиції та звичаї святкування Різдва в Україні й у світі. Люди розповідали про звичаї і обряди різдвяних свят. А так як присутні були родом з різних куточків України, то кожен узнав для себе багато цікавого. Протягом зустрічі лунали колядки та щедрівки  у виконанні гостей свята.

 Завершилася різдвяна зустріч теплим і затишним чаюванням за чашкою запашного чаю та смачними солодощами.

     Захід подарував усім гарний настрій, щирі емоції та відчуття справжнього свята.