ТРАГЕДІЯ БАБИНОГО ЯРУ
Сьогодні в бібліотеці була проведена година памяті "Поперед них - страшна безодня ями, позаду них-несамовита лють"
Мета: формування історичної пам’яті, розвиток критичного мислення, аналіз етичних дилем війни, проведення паралелей із сучасністю.
Щороку наприкінці вересня Україна та світ згадують одну з найстрашніших сторінок людської історії — трагедію Бабиного Яру. Колись, ще у XV столітті, це місце отримало свою дещо чудернацьку назву від баби-шинкарки, яка продала тамтешні землі монастирю. Століттями це був просто великий, мальовничий яр на околиці Києва. Там гуляли діти, шуміли дерева. Але восени 1941 року це місце за дві доби перетворилося на символ світової катастрофи, на конвеєр смерті, який історики згодом назвуть «Голокостом від куль». Чи задумувалися ви колись, чому нацисти не збудували в Україні газових камер, як в Освенцимі? Тому що тут вони нищили людей інакше — прямо на очах у міста, у лісах, на околицях, у ярах. І першим експериментальним майданчиком такого страшного масштабу став саме київський Бабин Яр.
Давайте повернемося подумки у 28 вересня 1941 року. По місту розклеюють накази німецькою та українською мовами. Текст такий: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з’явитися у понеділок 29 вересня до 8 години ранку на кут Мельникової та Док airlinerівської вулиць. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг». За невиконання — розстріл.Більшість людей думали, що їх будуть кудись переселяти. Поїздами, на Далекий Схід чи в інші табори. Вони збирали валізи, брали з собою малих дітей, старих батьків. Вони йшли величезними колонами через усе місто. Сусіди проводжали їх, дехто плакав, дехто залишався байдужим. Але замість вокзалу їх чекав тупик. Нацисти створили пропускні пункти. У людей забирали речі, документи, потім змушували роздягатися догола і гнали автоматами до краю обриву. Зараз я назву вам цифру, яку важко осягнути розумом. Лише за два дні — 29 та 30 вересня 1941 року — в Бабиному Яру було розстріляно 33 771 людину. Це були виключно євреї.Спробуйте уявити цю динаміку. Нацисти працювали без упину 48 годин. Це означає, що кожної хвилини, кожної секунди впродовж двох діб обривалися життя 40–45 людей. Кулеметні черги не вщухали. Щоб заглушити крики та благання про допомогу, окупанти вмикали на повну потужність гучну музику, а над яром кружляв літак.
Проте Бабин Яр став братською могилою не лише для євреїв. За два роки окупації Києва там загинуло близько 100 тисяч людей. Нацисти розстріляли там пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова, київських ромів, радянських військовополонених та українських патріотів — членів ОУН, серед яких була видатна поетка Олена Теліга. У цій трагедії завжди було три сторони. І я хочу, щоб ви, як дорослі люди, задумалися над цими трьома ролями:
Перша сторона — Кати. Це не були монстри з фільмів жахів. Розстріли виконували звичайні німецькі чоловіки, члени зондеркоманд. У багатьох із них удома залишалися дружини, діти, вони писали їм ніжні листи, а вдень — методично вбивали немовлят і старих людей. Як звичайна людина стає звіром? Відповідь одна — пропаганда, яка знімає відповідальність і каже, що інша нація — це «недолюди».
Друга сторона — Жертви. Врятуватися з Бабиного Яру вдалося лише 29 людям. Одна з них — акторка лялькового театру Діна Пронічева. Вона згадувала, що впала в яр за секунду до пострілу, прикинулася мертвою. Нацисти ходили по тілах і добивали тих, хто ворушився. На неї наступив чобіт німця, але вона не закричала. Вночі, засипана землею, вона змогла вибратися з могили.
Третя сторона — Сторонні та Рятівники. Більшість киян тоді просто закрили штори. Вони боялися. За переховування єврея нацисти розстрілювали всю українську родину разом із дітьми. Але знаходилися ті, хто ризикував усім. Сьогодні їх називають Праведниками народів світу. Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю таких героїв. Звичайні кияни ховали сусідів у підвалах, шафах, ділилися останнім шматком хліба. Це був вибір залишатися Людиною, коли навколо панує абсолютне зло.
Після війни прийшла інша трагедія — трагедія забуття. Радянська тоталітарна влада десятиліттями намагалася знищити саму пам'ять про Бабин Яр. Чому? Бо радянська ідеологія не могла допустити, щоб євреїв чи ромів виокремлювали як окремих жертв. Всі мали бути просто «радянськими громадянами». Окрім того, СРСР боявся піднімати тему того, скільки людей постраждало через бездіяльність влади на початку війни.
Тому Бабин Яр вирішили... знищити фізично. Його перетворили на сміттєзвалище. Сюди з цегельних заводів почали зливати рідку пульпу — брудну воду з глиною. Владу не хвилювало, що вони заливають брудом кістки тисяч невинно вбитих. Мета була одна — зрівняти яр із землею, побудувати там дороги та парк розваг.
Але історія, яку намагаються стерти, завжди мстить. 13 березня 1961 року сталася Куренівська катастрофа. Дамба, що утримувала цей бруд у Бабиному Яру, прорвалася. Величезна хвиля рідкої глини висотою з чотириповерховий будинок ринула на житловий район Куренівку. Вона зносила будинки, заживо ховала під мулом пасажирів автобусів і трамваїв. Загинули сотні киян.Це дуже страшна, але точна метафора: коли держава намагається замити брудом свою історію та пам'ять про трагедії, цей бруд рано чи пізно прориває греблю і забирає нові життя.Сьогодні ми з вами живемо в часи великої війни. І для нас Бабин Яр — це не просто параграф підручника з історії за 1941 рік.Коли після деокупації Київщини, Харківщини, Херсонщини ми побачили масові поховання в Бучі, Ізюмі, Маріуполі, світ знову згадав термін «Голокост від куль». Методи російських окупантів сьогодні — це точна копія методів нацистів тоді: списки на знищення, розстрільні ями, намагання спалити тіла, заперечення своїх злочинів. Непокаране зло минулого повернулося сьогодні під іншими прапорами. І ще один символічний, жахливий факт: 1 березня 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, російська ракета влучила в київську телевежу. Вона вибухнула прямо на території Меморіалу «Бабин Яр», убивши мирних людей, які просто йшли вулицею повз пам'ятник. Це доказ того, що агресор воює не лише з живими, він воює з пам’яттю.
Урочище Бабин Яр сьогодні — це місце тиші. Там стоїть дивовижний пам'ятник — «Дзеркальне поле». Це металева інсталяція, пробита тисячами куль.
