Ім'я Василя Стефаника вимовляється з особливою любов'ю. Він увійшов в історію не лише української, а й світової літератури як автор правдивих соціально-психологічних новел з життя галицького селянства під владою Австро-Угорської монархії, а згодом шляхетської Польщі.
Андрій Головко говорив, що не буде ніяким перебільшенням сказати, що з усієї плеяди галицьких та й наддніпрянських письменників початку XX століття саме Василь Стефаник міг би з особливою підставою і правом поставити епіграфом до всього творчого доробку оті прекрасні Шевченкові слова, які він сказав колись про себе: «Возвеличу малих отих рабів німих і на сторожі коло них поставлю слово». Уся творчість Василя Стефаника і є оте мужнє слово на захист і во славу свого народу.
«Я робив, що міг. Перетоплював це мужицьке слово,
яке мав біля себе, аж пальці мені викручувались з болю…
І все, що я писав, мені боліло»
(Василь Стефаник)
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русові на Прикарпатті (Снятівський повіт на Станіславщині, тепер Івано-Франківська область), в родині заможного селянина. Батько його, засліплений жадобою до збагачення, жорстоко визискував наймитів і навіть членів родини. Дитинство Василя минуло серед бідняцької дітвори, з якою він пас худобу.В сім років батько записав Василька до сільської школи. Влітку хлопець допомагав у роботі дорослим, а коли кінчалися польові роботи, ходив до сільської школи. У 1883 році вступив до Коломийської гімназії. І в школі, і в гімназії Стефаник відчув соціальну нерівність. І вчителі, і паничики-учні глузували, знущалися з селянських синів. Там передові гімназисти утворили свій гурток; потай від учителів збиралися за містом, щоб прослухати доповідь, обговорити прочитану книгу чи власні літературні спроби. У вільний час гуртківці розходилися по селах для просвітницької й агітаційної роботи та запису народної творчості.Виключений 1890 року з Коломийської гімназії Стефаник, слідом за Лесем Мартовичем, переходить до Дрогобицької гімназії. Там він продовжує брати участь у таємному гуртку і в агітаційній роботі на селі. Серед гімназистів ходили цілі легенди про І. Франка. Стефаник спеціально пішов до Нагуєвич, де жив тоді Каменяр, щоб познайомитись з ним. Відтоді почалася щира дружба двох письменників.Закінчивши гімназію і виконуючи волю батька, восени 1892 року Василь вступив на медичний факультет Краківського університету.
З осені 1897 року в буковинській і галицькій періодиці починають з’являтися його новели. На початку 1899 року в Чернівцях вийшла збірка новел «Синя книжечка», яка одразу привернула до себе увагу. Польський вчений Морачевський перекладає новели на польську, а Ольга Кобилянська – на німецьку мови. 1900 року у Львові з’являється друга збірка – «Камінний хрест», а 1901 року – збірка «Дорога».
1 січня 1900 року померла мати Стефаника. Письменник тяжко переживав втрату найдорожчої людини і сам занедужав. Коли трохи покращало, він пише новели «Палій» і «Кленові листки». Та величезне напруження знову привело до загострення хвороби. Через хворобу, а в основному через те, що медицина не подобалась Стефаникові, він наприкінці 1900 року залишає університет і зовсім виїздить із Кракова.
У вересні 1903 року Стефаник у складі делегації Галичини поїхав у Київ, а звідти в Полтаву на відкриття пам’ятника І. Котляревському. Тут він зустрівся з Лесею Українкою , М. Коцюбинським, М. Старицьким, М. Лисенком, В. Самійленком та іншими діячами культури.
В січні 1904 року він одружився з давньою приятелькою Ольгою Гаморак і оселився в тестя в с. Стецеві (неподалік від Русова), взявши на себе всі господарські турботи.Від 1908 до 1918 року, аж до розпаду Австро-Угорщини, Стефаник був послом до австрійського парламенту від радикальної партії. Незважаючи на ораторський хист, рідко виступав у парламенті із промовами, одначе дуже пильно виконував свої обов’язки посла на Покутті.1914 року помирає Стефаникова дружина, і він залишається вдівцем із трьома малолітніми дітьми – Семеном, Кирилом та Юрієм, яких йому помагає виховувати сестра дружини, Олена Плешкан.Починається Перша світова війна, залишаючи глибокий слід у житті і творчості письменника. Під час першої окупації Галичини військами царської Росії Стефаник залишався у Русові і переховувався у місцевих селян та у близького приятеля – Марка Черемшини. Перед другою окупацією утік з австрійською армією і в 1916 році добрався до Відня, де зупинився у друзів – Левка Бачинського та Ярослава Веселовського.Велику радість принесла Стефаникові звістка, що 1 жовтня 1928 року уряд Радянської України за заслуги в розвитку літератури призначив йому пенсію. Це була велика матеріальна і моральна підтримка для письменника.А в січні 1930 року трапилося лихо – частковий параліч надовго прикував письменника до ліжка.7 грудня 1936 року із його кімнати вийшов ісповідник – отець Михайло Дольний і промовив лише одне слово: «Уже»…Василя Стефаника – блискучого письменника європейської слави, новеліста, патріота, українця і людини не стало…
З нагоди ювілею Василя Стефаника в нашій бібліотеці створено виставку-портрет «Співець української землі». На виставці експоновано найкращі твори В.Стефаника, цитати з його творів, вислови письменників про В. Стефаника.
