Іван Карпенко-Карий
1845, 29 вересня - в селі Арсенівка
на Кропивниччині народився один з корифеїв українського театру, драматург Іван
Карпович Тобілевич. В історію він увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий,
у якому поєдналися ім’я його батька та прізвище улюбленого героя із п’єси
Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Його батько походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював
прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була кріпачкою-покоївкою, яку закоханий
Карпо Тобілевич викупив у панів Золотницьких. Саме вона, маючи можливість
подорожувати з панами Європою і бувати на театральних виставах, закохалася в
театр і передала цю любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-Карого її дітьми
були Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті – ціла
плеяда корифеїв українського театру. Через матеріальну скруту освіта Івана обмежилася чотирикласним училищем,
після чого з 14-ти років він пішов працювати до канцелярії в
Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Загалом служба в різних канцеляріях
– від писарчука до секретаря міського поліцейського управління – тривала майже
два десятиліття. На початку 1860-х, працюючи в повітовому суді в Бобринці, познайомився з
Марком Кропивницьким, разом з яким стали учасниками аматорського театрального
гуртка. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і режисером, і актором,
беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова,
Мольера, Шіллера. Захоплення Івана сценою було настільки сильним, що юнак ходив
пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися
«Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу
шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри
Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ 1876 року про заборону української
мови поклав край виставам українського аматорського гуртка. Після переводу в
Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з
ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом
і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків.
Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на
допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті. У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, рідною сестрою
Олександра Тарковського (в майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що
збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і
діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського). На землі, отриманій
у посаг, побудував маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її
честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний музей-заповідник Івана
Карпенка-Карого (Тобілевича). Переконання Тобілевича привели його до нелегального українофільського
гуртка, який пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену
літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і перші твори
Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець» та драма «Бурлака» («Чабан»). За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям» восени
1883 року він був визнаний політично неблагонадійним, звільнений зі служби, а в
травні наступного року – висланий на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд
поліції. Незадовго до того він одружується із хористкою трупи Михайла
Старицького Софією Дітковською. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний
Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.
Навесні 1887 року Карпенку-Карому було дозволено повернутися в Україну, але
ще до кінця 1888 року він перебував на хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції
(негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 року). Діставши
громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи,
створеної його братом Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя працював як
артист, режисер, драматург. Його драматургічна спадщина складається з 18
закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Іван Карпенко-Карий не лише писав драми, але
й сам грав у виставах. До кінця життя продовжував боротися за український театр. У 1897 році на
з’їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни
написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування
українського театру. У 1900-1904 створив власну трупу, яка продовжувала
традиції Театру корифеїв.Але у драматурга діагностують рак печінки та
селезінки. Карпенко-Карий їде до Берліна, сподіваючись на допомогу німецьких лікарів,
однак хвороба бере своє. 15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер у Берліні,
згодом його тіло перевезли до України. Похований на кладовищі на хуторі «Надія»
До ювілейної
дати з дня народження письменника створено викладку літератури «Життєві і
творчі обрії Івана Карпенка-Карого,де презентовано його ттвори та
автобіографічні видання.
