Щорічно в цей день Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли крізь жахіття фашистських катівень. 11 квітня - Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів, який відзначається за ініціативою ООН. Це пам'ятна дата, яка відзначається на честь події, яка мала місце 11 квітня 1945 року, коли в'язні концтабору у Бухенвальді почали інтернаціональне повстання проти гітлерівців. Саме цей день входження американців на територію Бухенвальду — і був прийнятий як дата, коли відзначається «Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів».
цих людей - це справжні уроки мужності для молодого покоління.
В березні 1945 року німецьке командування й основна частина охорони втекли з табору перед загрозою бути схопленими американськими військами. Тоді, безпосередньо перед прибуттям американців, на території Бухенвальду (найбільшого концентраційного табору) спалахує збройне повстання, організоване силами самих ув'язнених. Коли в концтабір Бухенвальд увійшли американські війська, повсталі вже перебрали на себе контроль над табором смерті, над табором було піднято червоний прапор. 11 квітня — день входження американців на територію Бухенвальду — і був прийнятий як дата, коли відзначається «Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів». Після переходу табору під юрисдикцію СРСР табір було долучено до системи концентраційних таборів НКВС, а 1948 повністю інтегровано в систему ГУЛАГ.
Після втечі німці влаштували пошук утікачів. Спіймали й тут же розстріляли 170 осіб. На початку листопада 1943-го німці припинили активні пошуки. Відтоді й до звільнення Польщі ще близько 90 колишніх в’язнів Собібора (тих, кого не зловили) видало німцям місцеве населення або їх убили колабораціоністи. До кінця війни дожили лише 53 учасники повстання.
Одразу після втечі ув’язнених табір закрили та стерли з лиця землі. На його місці німці зорали землю, засадили її капустою та картоплею.
Також були повстання й утечі в інших таборах: Треблінці, Варшавському гетто, Маутгаузені й Бухенвальді.
Наймасовішою була втеча з Маутхаузена (KZ Mauthausen) у ніч на 3 лютого 1945 року. Понад 500 ув’язнених — переважно полонені радянські солдати та командири — закидали вежі з охороною камінням, колодками, вогнегасниками, мокрими ковдрами, замкнули колючий дріт, що був під напругою, й вирвалися з табору.
Пошук утікачів отримав серед есесівців знущальну назву «Мюльфіртельське полювання на зайців» (нім. Mühlviertler Hasenjagd). Підрозділи СС, Вермахту, Гітлер’югенду за допомогою місцевого населення переслідували й по-звірячому вбили 410 радянських військовополонених, які втекли з концтабору.
Там же в концтаборі Маутхаузен у ніч на 18 лютого 1945-го серед п’ятисот інших ув’язнених після катувань облитий водою на морозі (температура повітря близько — 12 °C) і вбитий генерал Дмитро Карбишев. Його тіло спалили в печах Маутхаузена.
З усіх втеч із концтаборів можна виокремити два абсолютно неймовірних випадки. Мова йде про втечі з полону на літаках.
Широке поширення отримала система таборів для військовополонених під час Першої світової. За різними даними, в ці роки в полон потрапили близько 8 млн людей з усіх країн-учасниць конфлікту.
Справедливості заради слід зазначити, що умови утримання в полоні були відносно стерпними, в усякому разі смертність не перевищувала, за різними даними, 10–12 %.
Істотну роль у цьому зіграло те, що всі країни дотримувалися Гаазьких мирних конвенцій, ухвалених на конференціях у Гаазі у 1899 та 1907 роках, про закони та звичаї війни, включені в комплекс норм міжнародного гуманітарного права.
Зокрема, завдяки цим конвенціям, вижили сотні українців, які служили в арміях, що воювали між собою — в австро-угорській і російській. Вони здебільшого потрапляли в полон у боях на південній ділянці фронту: в Галичині, Карпатах, на Поділлі.
До цієї дати в бібліотеці пройшла презентація книги Бруно Апіц «Голий серед
вовків».
11 років
відомий письменник НДР Бруно Апіц пробув у фашистських катівнях, його роман
«Голий серед вовків» розповідав про вязнів Бухенвальду, які, незважаючи на
жорстокий терор, зуміли підготувати й успішно здійснити збройне повстання у
таборі смерті.
Дія
твору відбувається в березні-квітні 1945 року. У центрі роману постаті
керівників підпілля – Богорський, Бохов, Гефель та інші«Кожному — своє». Цей
похмурий афоризм величезними залізними літерами навис над ворітьми концтабору
Бухенвальд.
Роман
завершується картиною перемоги повсталих в’язнів. Життя тисяч людей, над якими
нависла загроза звірячого винищення, врятоване. Над ворітьми, через які шугають
у безвість останні автомашини з гітлерівцями, як і раніше, нависає зловісний
напис, але історія сповнила його новим змістом. Кожному — своє!
