Вас запрошує бібліотека

До дня бібліотек було проведено День відкритих дверей. Завчасно в групі села було написано рекламне оголошення.

🍂📚До Всеукраїнського дня бібліотек – День відкритих дверей!

✨Дорогі друзі!

Рибаківська бібліотека запрошує всіх охочих завітати до нас 30 вересня у рамках " Дня відкритих дверей"

На вас чекає:

✅ знайомство з новими книгами ;

✅ екскурсії бібліотекою;

✅ виставки літератури та тематичні полиці;

✅ затишна атмосфера для читання та відпочинку

 Відкрийте для себе світ книги разом із нами!

Бібліотека – це простір знань, ідей та живого спілкування.

💙💛 Чекаємо на вас !

Бажаючі могли спробувати себе в ролі бібліотекаря. Також була проведена екскурсія

 

                                                  

                              

 

                             

 День людей поважного віку

Сьогодні в Рибаківській сільській бібліотеці вітали людей. поважного віку. Ведучі, у складі бібліотекаря Тетяни Несущої та спеціаліста соцзахисту Лариси Тарасенко, щиро вітали присутніх. Для гостей звучали пісні у виконанні Анастасії Карпінець та Вероніки Плахтій. Іскрометні гуморески розповідав Микола Паєв . А на завершення заходу всі разом співали пісню, яку всі люблять- " Червону руту". Потім всі пили чай зі смаколиками,грали в різноманітні ігри. Щасливі і веселі люди розійшлися по домівках.

У БАБИНІМ ЯРУ ПАЛАЮТЬ СОТНІ СВІЧ

29 вересня вшановуються 84-ті роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру, коли лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян лише через те, що вони євреї.

84-ті роковини від трагедії у Бабиному Яру. Місце, де забуваєш слова. Яке наповнено жалем, страхом та скорботою. І з плином десятиліть біль від тих подій не вщухає. Майже 34 тисячі євреїв, вбитих у Бабиному Яру в Києві. Надзвичайна жорстокість. Одне з наймасовіших вбивств часів Другої світової. Просто тут. Упродовж 1941-1943 років згасли долі близько 100 тисяч людей… Євреї, роми, караїми та всі ті, кого нацистські окупанти вирішили позбавити життя. Кількість жертв просто не вкладається в голові. Так, ми будемо про це згадувати та читати з підручників. Але варто й знати те, що це наслідки політики антисемітизму, нетерпимості, мови ненависті.

До цієї трагічної дати в бібліотеці представлена тематично – ілюстрована виставка «У Бабинім Яру палають сотні свіч» На виставці ви можете побачити книги про звірства фашистів у роки другої світової війни.

Біль від трагедії Бабиного Яру до сьогодні озивається в серцях багатьох. Адже жертвами розстрілів стали тисячі громадян різних національностей: євреї, українці, роми та інші. Ми не в змозі змінити хід історії, але ми можемо і повинні не забувати про загиблих. Адже поки ми їх пам’ятаємо, доти вони живуть у наших серцях… 

Вічна пам'ять всім загиблим у Бабиному Яру.

 

                                      Іван Карпенко-Карий

1845, 29 вересня - в селі Арсенівка на Кропивниччині народився один з корифеїв українського театру, драматург Іван Карпович Тобілевич. В історію він увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий, у якому поєдналися ім’я його батька та прізвище улюбленого героя із п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Його батько походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була кріпачкою-покоївкою, яку закоханий Карпо Тобілевич викупив у панів Золотницьких. Саме вона, маючи можливість подорожувати з панами Європою і бувати на театральних виставах, закохалася в театр і передала цю любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-Карого її дітьми були Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського театру. Через матеріальну скруту освіта Івана обмежилася чотирикласним училищем, після чого  з 14-ти років він пішов працювати до канцелярії в Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Загалом служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління – тривала майже два десятиліття.  На початку 1860-х, працюючи в повітовому суді в Бобринці, познайомився з Марком Кропивницьким, разом з яким стали учасниками  аматорського театрального гуртка. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера. Захоплення Івана сценою було настільки сильним, що юнак ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка. Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті.  У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського). На землі, отриманій у посаг, побудував маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Переконання Тобілевича привели його до нелегального українофільського гуртка, який пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і перші твори Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець» та драма «Бурлака» («Чабан»). За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям» восени 1883 року він був визнаний політично неблагонадійним, звільнений зі служби, а в травні наступного року – висланий на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції. Незадовго до того він одружується із хористкою трупи Михайла Старицького Софією Дітковською. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

      Навесні 1887 року Карпенку-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 року). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя працював як артист, режисер, драматург. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Іван Карпенко-Карий не лише писав драми, але й сам грав у виставах. До кінця життя продовжував боротися за український театр. У 1897 році на з’їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру. У 1900-1904 створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.Але у драматурга діагностують рак печінки та селезінки. Карпенко-Карий їде до Берліна, сподіваючись на допомогу німецьких лікарів, однак хвороба бере своє. 15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер у Берліні, згодом його тіло перевезли до України. Похований на кладовищі на хуторі «Надія»

       До ювілейної дати з дня народження письменника створено викладку літератури «Життєві і творчі обрії Івана Карпенка-Карого,де презентовано його ттвори та автобіографічні видання.

ТРАДИЦІЙНА ЗУСТРІЧ З ПСИХОЛОГОМ.

       Психологи ГО "Десяте квітня" запросили на традиційне спілкування , де говорили на дуже актуальну тему — "Тривога поруч: вчимося бути в спокої."

Дата: п'ятниця, 19.09.2025 року 

🕑Час: 11:00

📍Зустріч проходила в сільській бібліотеці.

     Це була чудова нагода отримати підтримку, дізнатися більше про природу тривожності та поділитися власним досвідом у дружній атмосфері.

 🍵✨

 

Міжнародний день миру

       21 вересня, українці разом з цивілізованим світом відзначають Міжнародний день миру та День миру в Україні. Останній встановлено відповідно до Указу Президента від 5 лютого 2002 року.

      Міжнародний день миру є символом надії та співчуття для мільйонів людей у всьому світі, які прагнуть завершення збройних конфліктів та побудови світу без війн та страждань. 

Особливо це відчуття нині актуальне для нас – українців. Цей день – не лише символічна дата, але й важливе нагадування світу про те, що в нашій країні вже другий рік триває жорстока і кривава війна, яку почала росія. Ми пережили стільки випробувань і втрат, що справді можемо сказати, що як ніхто розуміємо цінність миру.

      Про який мир можна казати, якщо в центрі Європи з 2014 року, йде справжнісінька війна. Російський агресор атакує Україну з 2014 року. З лютого 2022 року російська орда розпочала широкомасштабний геноцид українського народу прямо на очах усієї світової спільноти. Ракетні удари по всій території України, десятки тисяч жертв серед мирного населення, сотні убитих дітей, зруйновані школи та лікарні, цілі міста. Випускаючи з 24 лютого 2022 року по її землі та населенню більшніж 50 тисяч великокаліберних снарядів на добу. Грабуючи і гвалтуючи все на своєму шляху. Це мир?

      Для деяких з нас мир - це повсякденна реальність. На наших вулицях спокійно, наші діти ходять до школи. Там, де підвалини суспільства міцні і не має рашистів, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися.

Проте для дуже багатьох людей у сучасному світі цей дар - не більше ніж казкова мрія. Вони живуть в кайданах атмосфери нестабільності та страху. Для них-то здебільшого і існує цей день.

Двадцять п’ять років тому Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний день миру як день загального припинення вогню і відмови від насильства. З тих пір він і відзначається в Організації Об’єднаних Націй. Він покликаний змусити людей не тільки задуматися про мир, але і зробити щось заради нього. ООН використовує святкування Дня миру, для залучення уваги до своєї різнобічної роботи в підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру та обміну інформацією та практичним досвідом діяльності по його досягненню. Але що дієве воно зробило, щоб запобігти російскій навалі? Висловило стурбованість? Чи велику стурбованість? Щиро дякуємо! Але це мало чим допоможе здолати рашистів.

 В бібліотеці до цієї дати для членів клубу «Пульс» було проведено круглий стіл «Мирна Україна-наша спільна мрія»

Мета заходу – звернути увагу на необхідність завершення усіх війн та конфліктів, а також підкреслити важливість мирних переговорів, дипломатії та толерантності.

 

 

День українського кіно

      День українського кіно — це національне професійне свято, яке єднає серця і думки всіх, хто працює в кіноіндустрії України. Воно є виявом поваги, вдячності та визнання досягнень усіх тих, хто дарує нам радість, емоції та неперевершені кіношедеври.

День українського кіно було встановлено з метою відзначення і підтримки національного кінематографа. Це свято відзначається щорічно у другу суботу вересня. Свято зазвичай підтримують і відзначають режисери, актори, продюсери, сценаристи, оператори та інші працівники кіноіндустрії.

Цікаві факти про свято:

1. Перший український фільм: Перший повнометражний український фільм “Тарас Шевченко” був створений у 1926 році. Це була чорно-біла стрічка, яка розповідала про життя і діяльність великого Кобзаря.

2. Оскар для України: У 2015 році український режисер Мирослав Слабошпицький зі своєю стрічкою “Плем’я” отримав “Семафор” — це аналог премії “Оскар” в світі незалежного кіно.

3. Кінофестивалі: Україна щороку приймає багато кінофестивалів міжнародного рівня. Найдовший із них — Одеський міжнародний кінофестиваль, який щороку збирає тисячі глядачів та професіоналів кіноіндустрії.

     Відзначаючи День українського кіно, ми не лише вшановуємо таланти і досягнення наших кінематографістів, а й демонструємо свою підтримку розвитку національної культури та кіноіндустрії. Українське кіно — це дзеркало душі нації, яке відображає її історію, традиції та сучасність.

      Українське кіно останніх років – це не просто фільми, а справжні історії, що вражають до глибини душі. Більше того, наші сучасні українські фільми отримують нагороди на міжнародних фестивалях і збирають повні зали. Драми, історичні стрічки, комедії, анімація – українські режисери не бояться експериментувати. То що ж варто подивитися? Ловіть добірку. Це сучасні українські фільми, які вже вийшли у прокат.

«Я, Побєда і Берлін» (2024)

     Дорожня комедія, створена за мотивами автобіографічної книги Кузьми Скрябіна. Це легкий, веселий і теплий фільм про дружбу, мрії та пригоди. Молодий музикант разом із другом вирушає до Берліна на старенькій «Побєді». Їхня подорож сповнена несподіванок, кумедних ситуацій і життєвих уроків.

Цей кінофільм – справжня ностальгія для фанатів Кузьми. А ще – найкасовіший український реліз 2024 року, який зібрав 59,3 млн гривень!

«Будинок «Слово». Нескінчений роман» (2024)

Харків, 1920-ті роки. У будинку «Слово» оселяються найвідоміші письменники, поети та художники. Це місце стало символом українського відродження, але водночас – і пасткою. Адже радянська влада тримала митців під наглядом.  Стрічка розповідає про їхнє життя, творчість, надії та страхи. Чи могли вони уявити, що скоро репресії знищать цілу плеяду української інтелігенції? Про це розкажуть  сьогодні сучасні українські фільми. Це кіно про свободу слова, яка тоді коштувала життя.Стрічка отримала високі оцінки критиків і глядачів. У прокаті вона зібрала 18,6 млн гривень.

«Памфір» (2022)

Якщо вам подобаються сучасні українські фільми, де все на грані, тоді «Памфір» для вас. Це історія чоловіка, який хоче залишити кримінальне минуле позаду. Але коли його сім’ї загрожує небезпека, він змушений повернутися до старих звичок.

Стрічка знята у стилістиці нуару, тут багато символізму та напруги. Українське село на Буковині, темні лісові стежки, контрабанда, давні традиції та родинні зв’язки – усе переплетено в одне ціле.«Памфір» отримав 11 нагород «Золота Дзиґа», включаючи «Найкращий фільм».

 «Щедрик» (2023)

Це історія про музику, яка рятує душу навіть у найстрашніші часи. Події розгортаються під час Другої світової війни. Українці, поляки, євреї борються за виживання. А ще кожен намагається зберегти свою культуру. У центрі сюжету – відома колядка «Щедрик». Вона стала символом Різдва у всьому світі, а сучасні українські фільми розкажуть про її історію. Стрічка отримала чудові відгуки за атмосферу, музику та сильний сюжет.

«Клондайк» (2022)

Цей фільм – як удар під дих. Він розповідає про подружжя, яке живе на Донбасі в 2014 році, коли війна тільки починається. Вони чекають на дитину, мріють про майбутнє. Але одного дня війна вривається в їхній дім. 

Збиття рейсу MH17 – один із центральних моментів кінострічки. Герої стоять перед вибором: залишитися чи втекти?

«Клондайк» отримав нагороду за найкращу режисуру на фестивалі Sundance.

«Ля Палісіада» (2024) Такий фільм важко забути. Це детективна драма, події якої розгортаються у 1996 році – за кілька місяців до скасування смертної кари в Україні. Двоє друзів-правоохоронців отримують справу про вбивство їхнього колеги. Вони занурюються у розслідування, але замість відповідей знаходять ще більше питань. Де межа між правдою і маніпуляцією? Чи можна довіряти системі? Такі важливі питання нерідко зачіпають сучасні українські фільми.

Стрічка отримала 8 нагород на «Золота Дзиґа» та була обрана кандидатом від України на «Оскар».

«Мавка. Лісова пісня» (2023)

Це анімаційний фільм, який став справжнім проривом! Він створений за мотивами драми-феєрії Лесі Українки, але у більш легкому, сучасному стилі. Якщо любите крсиві та романтичні сучасні українські фільми – вам сюди. Мавка – дух лісу, який закохується у звичайного хлопця Лукаша. Але їхнє кохання опиняється під загрозою, коли жорстока Килина хоче заволодіти лісом і його магією.Ця історія про природу, любов і боротьбу за своє. Мультфільм підкорив не лише Україну, а й світ – у прокаті він зібрав понад 20 мільйонів доларів!

«Довбуш» (2023)

Якщо любите сучасні українські фільми про історичні події, це кіно точно для вас. Це масштабна стрічка про Олексу Довбуша – легендарного українського опришка.Він боровся проти польської шляхти, допомагав простому народу і став справжнім народним героєм. Але чи можливо виграти війну, коли навколо зрада? Фільм вражає красивими краєвидами Карпат, динамічними сценами і глибокою історією. Він отримав нагороди за операторську роботу, дизайн костюмів та музику.

«Люксембург, Люксембург» (2023)

Це комедія, яка змусить вас і сміятися, і замислитися. Двоє братів вирушають до Люксембургу на пошуки батька, якого не бачили багато років. Вони уявляють його як великого мафіозі, але реальність виявляється зовсім іншою.Фільм підкуповує своїм гумором, щирістю і несподіваними поворотами. Його режисер Антоніо Лукіч вже добре відомий за «Мої думки тихі», тож якість гарантована! Стрічка отримала високі оцінки критиків та кілька нагород за режисуру і сценарій.

     Українське кіно впевнено набирає обертів. Це вже не просто «наші фільми», а сильні, якісні стрічки, які підкорюють світові фестивалі та глядацькі серця. Чи варто дивитися сучасні українські фільми? Однозначно! Тут є все: історія, драма, комедія, містика, кримінал і навіть анімація. Українське кіно розвивається, і найкраще – ще попереду. Тож додавайте ці сучасні українські фільми у список і влаштовуйте кіносеанси. Адже підтримка свого кіно – це не лише про перегляди, а й про любов до своєї культури.

 «Спіймати Кайдаша» – сучасна адаптація класичного роману Нечуй Левицького"Кайдашева сімя" про сімейні конфлікти. Або «І будуть люди» – історичний серіал про життя українців у буремному ХХ столітті.

Чи є сучасні українські фільми здатні зачепити за живе кожного? Так. Це фільм «Мама» - історія про матір, яка їде на окуповану територію, щоб знайти свого сина-пілота. Його літак збили, вона не знає, чи він живий, але вона готова йти до кінця.

Сильна жінка, яка не боїться ні війни, ні ворогів. Вона готова перевернути гори, аби знайти свою дитину. Чи вдасться їй це?

Стрічка отримала багато міжнародних нагород, зокрема Гран-прі на Terni Film Festival в Італії.

Саме цій стрічці було присвячено  годину спілкування "Українське кіно: пишайся, дивуйся, люби" та перегляд фільму "Мама"  для користувачів 11 класу Рибаківського ліцею.

Насамперед бібліотекар ознайомила користувачів зі списком нових українських фільмів та з історією свята. А вже потім дивилися фільм та обговорювали його.

 

                               Бути грамотним-це круто!

     Якщо ми опиняємося в чужій країні, мови якої не знаємо, то доводиться мати справу з численними труднощами — не можемо зрозуміти дорожніх знаків, прочитати потрібні інструкції та навіть написи на упаковках з продуктами. Ми почуваємося розгубленими й безпорадними, але  ця гіпотетична ситуація лише в невеликій мірі є прикладом того, що відчуває людина, яка не вміє читати. Грамотність зазвичай сприймається нами як щось належне, тому важко уявити, що чимало людей в сучасному світі живуть без базових навичок читання й письма. Щоб привернути увагу громадськості до цієї проблеми та сприяти її подоланню, за ініціативою ЮНЕСКО було засновано Міжнародний день грамотності (International Literacy Day), який відзначається щороку 8 вересня. Після цього було вирішено щорічно проводити День грамотності, метою якого стало привернення уваги суспільства до важливості грамотного і всебічно розвиненого життя, а також необхідності її поширення

     Міжнародний день грамотності — це свято для людства, яке досягло вражаючого прогресу в цій галузі, довівши кількість грамотних людей у світі до чотирьох мільярдів. Однак грамотність для всіх — дітей, молоді та дорослих — ще не до кінця досягнута мета

     З нагоди цієї дати в бібліотеці , для користувачів середніх класів було проведено вікторину гру «Грамотність-запорука успіху.» Читачі з задоволенням пройшли сходинками вікторини:

!) Відгадайка

2) Грамотій

3) Культура мовлення

4)Загадки-шаради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДЕНЬ ГЕРОЇВ

А на моїй землі іде війна,

Стріляють танки і ревуть гармати.

Сповита горем, в чорному вбранні,

Сльозами вмилась не одна вже мати.

Найкращі з кращих падають від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах,

Звучать слова: « Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях

І в пам’яті народу України.

І не дозволять нашим ворогам

Перетворить Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,

Як маків – цвіт розквітне Україна!

На тих місцях, де йдуть тепер бої,

В земнім поклоні схилиться калина

     Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності. Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, з 2014-го, станом на 1 грудня 2021 року загинули 4490 українських воїнів. Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. «у війні проти російських загарбників загинули майже 9 тисяч українських героїв».

      Цього року, поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою. Наприкінці травня 2022 року Верховна Рада України ухвалила рішення про створення Національного військового меморіального кладовища, на якому з почестями ховатимуть загиблих (померлих) захисників і захисниць. Це – світова практика вшанування воїнів, які віддали життя за свою країну. Такі кладовища є в США, Канаді, Франції, Польщі та інших країнах. А за рік до цього, в липні 2021-го, на державному рівні був прийнятий військовий поховальний ритуал. Знову ж таки, щоб у момент поховання віддати належні почесті загиблому (померлому) захисникові чи захисниці, щоб всі розуміли, що ховають не пересічну людину, а того / ту, завдяки кому існує держава Україна.

      Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів. Ми вже називаємо і продовжимо називати на їхню честь вулиці. У нас уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо.

      До цієї сумної дати в бібліотеці для членів клубу  «Жіноче крило»  було проведено годину слави «Захисники Вітчизни: життя присвячене Укераїні».

      Спочатку бібліотекар розповіла про створення Дня памяті та згадала всіх односельців. Які загинули захищаючи Україну.

      Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять героїв, які віддали своє життя. Захід завершився проникливою піснею «Журавлі» , яку виконала Вероніка Плахтій

Ніхто не забутий

На попіл ніхто не згорів

Солдатські портрети

на вишитих крилах пливуть...

І доки є пам’ять в людей

і поки живуть матері

Допоки й сини,

що спіткнулись об кулі, живуть…

                                                                                                        Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.