Голодомор –злочин без кари.

Голодомо́р — масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат усільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж

 Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду.

 У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Мойсейовича Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УРСР Власа Чубара і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді.28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує події 1932–1933 років, як геноцид українського народу.

Голодомор в Україні 1932–1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили:Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Ватикан, Грузія, Еквадор,Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія,Латвія,Литва, Мексика, Парагвай,Перу, Польща, Словаччина, США,Угорщина, Чехія і Чилі. У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932–1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія.  Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку». Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.

В бібліотеці презентовано виставку-реквієм"Голодомор-національна трагедія України" На ній  виставлено як документальну, так і художню літературу про голодомори.

Запалімо свічки, вшановуючи  пам'яті жертв геноциду Українського народу - Голодомору 1932 - 1933 років в Україні !

 

                                                          День захисту дітей

      До Дня захисту дітей в бібліотеці відбулась розважально-ігрова програма «Подорож до країни Дитинства»

         Діти з задоволенням приймали участь у казкових вікторинах, змаганнях та конкурсах., грали в різноманітні ігри. На завершення свята дітей пригостили смаколиками. А ще майже всі взяли книги, які самі вибрали

    

            День Гідності та Свободи

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го. Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту.                                                                

За попередніми результатами другого туру, оголошеними 21 листопада Центральною виборчою комісією, перемогу в президентських перегонах здобув Віктор Янукович. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата – Віктора Ющенка, 22 листопада вийшли на мітинги незгоди. Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. Внаслідок цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів за результатами якого переміг Ющенко.

У листопаді 2005 року новообраний Президент заснував свято – День Свободи.

У грудні 2011 року наступний Президент України Віктор Янукович скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності.

21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про

асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.  Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу. 30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Стало зрозуміло, що країна рухається до  авторитаризму, засадничі принципи якого відчуло на собі українське суспільство: зневага до прав людини, корупція, свавілля правоохоронних органів, репресії проти незгідних. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими. 

18-20 лютого – в найтрагічніші дні Революції, сталися сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок, снайпери вбили понад 70 євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.

Вночі на 22 лютого тодішній президент Янукович втік з України. Відбулися  позачергові президентські вибори, які засвідчили європейський вектор орієнтації. Україна вдруге отримала шанс для цивілізаційного вибору, демократії,  очищення від впливу тоталітарного, людиноненависницького  комуністичного минулого.

На відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів.

13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.

До цієї дати в бібліотеці створено тематичну викладку літератури «Україна-територія Гідності та Свободи»

 

 

 

                      Толерантність. Це стосується кожного.

Саме під такою назвою було проведено годину спілкування з елементами тренінгу. Члени клуба «Пульс»,  а саме для них проводився захід,     взяли активну участь у тренінгу.

Толерантність — це терпимість, повага та прийняття різноманіття світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Це готовність взаємодіяти з іншими на засадах згоди та порозуміння, не нав'язуючи власні погляди, а визнаючи право інших бути іншими. Толерантність є соціальною цінністю та чеснотою, протилежністю якої є нетерпимість.

Ключові аспекти толерантності

Повага до відмінностей: Це означає приймати та поважати відмінності в культурах, релігіях, світоглядах, способах життя та поведінці інших людей.

Взаємодія на засадах згоди: Толерантність — це не поступливість чи поблажливість, а здатність безконфліктно визнавати право інших на власні переконання і знаходити взаємодію на основі згоди.

Важливість у сучасному світі: В умовах зростання населення та міграційних процесів толерантність є умовою співіснування та запорукою миру та стабільності.

Практичне вираження: Вона проявляється у витримці, самовладанні, делікатності та здатності приймати чужі думки без агресії.

                                                                                  Приклади у різних сферах

Соціальна: Готовність жити поряд з людьми, які мають інші погляди, культурну приналежність або спосіб життя

Філософська: Готовність сприймати особистість, річ чи подію з гідністю, з терпінням та витримкою.

Медична: Здатність організму витримувати певну дозу речовини або фактор навколишнього середовища без шкідливих побічних ефектів.

Андрій Кокотюха

Кокотюха Андрій Анатолійович, народився у місті Ніжині, в родині зварювальника і медичної сестри. Перший художній твір написав у віці 7 років. Мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробом та муляром на будівництві. Але закінчив факультет журналістики Київського університету ім Т. Шевченка.

Перше оповідання опубліковане 1987 року. У 1991 році написав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, отримала в 1995 році нагороду видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки цій публікації А. Кокотюха відразу став одним з відомих сучасних українських письменників.

У 1993 році був одним із засновників Творчої асоціації «500». Працюючи у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організовав понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. У 1998 році звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв’язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов’язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 року. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником через публічне прочитання фейлетону про сучасний стан української культури. Видавництво розцінило цей фейлетон як «антиукраїнський».

Від 2000-го року – постійний учасник Всеукраїнського конкурсу романів, сценаріїв та п’єс «Коронація слова». Пробував себе у жанрах горору (роману жахів), кримінальної мелодрами, трилера, комедії, соціального гостросюжетного роману, класичного детективу. Улюблені жанри – трилер та детектив із елементами містики й готики.

Від 1998 року по теперішній час як сценарист співпрацює з Національною студією ім. О. Довженка, українськими продакшн-студіями, провідними українськими телеканалами. В активі – 10 сценаріїв повнометражних стрічок та телесеріалів, доведених до стадії готовності. Частина з них розміщена на сайті «Сценарна майстерня». Спеціалізація – гостросюжетні драми, історичне кіно, пригодницькі та детективні фільми, бойовики.

Літературний критик Софія Філоненко вважає А. Кокотюху батьком «українського готичного детектива.

До ювілейного дня народження в бібліотеці представлена тематично-іллюстрована полиця «Відкрийте для себе Андрія Кокотюху».

 

 

                           Від героїчного минулого до сучасності

 

 Щороку 28 жовтня в Україні відзначають День визволення від нацистських загарбників.

 В бібліотеці  , для членів клубу «Жіноче крило», була проведена година повідомлень «Від героїчного минулого до сучасності». Присутні слухаали пісні тих часів та розповідь бібліотекаря про історію визволення України. Сьогодні ми шануємо українців, які боролися та перемогли нацизм у роки Другої світової війни, дякуємо тим, хто своєю працею наближав розгром ворога та допомагав відбудувати Україну з руїн. Деокупація українських земель під час Другої світової війни завершилася 28 жовтня 1944 року, коли війська вийшли на сучасний західний кордон України. Пам’ятний день встановлений указом Президента України у 2009 році. 

Водночас історики Українського інституту національної пам’яті зазначають, що 28 жовтня радянські війська вийшли на околиці міста Чоп, де боротьба розтягнулася аж до 25 листопада, і лише тоді нацистських окупантів вдалося вигнати з України остаточно. 81 рік тому українці звільнили свої землі від нацистських загарбників. Через 78 років після трагедія, яка торкнулася кожного, росія здійснила повномасштабне вторгнення та розв’язала війну проти суверенної країни. Наше покоління знову стало на захист незалежності та територіальної цілісності України. Історія доводить, що кожен, хто посягне на українську землю, буде знищений. Справжніми героями є ті, хто до останнього боронив свій дім і не боявся дати відсіч ворогу й у другу світову війну, і у сьогоднішній російсько-українській війні.

 Ми пам’ятаємо кожного. Слава героям України!

 

 

 

День української писемності та мови

     Президент України Володимир Зеленський 28 липня 2023 року підписав Указ №455/2023, відповідно до якого дата святкування Дня української писемності та мови була перенесена з 9 листопада на 27 жовтня. До відома. У 2023 році дата свята змінилася через рішення Православної церкви України (ПЦУ) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ) перейти на новий церковний календар, відповідно до якого на 13 днів пересуваються раніше нерухомі дати свят. Свято української писемності та мови традиційно відзначається в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця (письменника-агіографа, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря), з чиїм ім’ям пов’язують започаткування писемної української мови.

ЦІКАВІ ФАКТИ

1. Щороку до цієї дати стартує конкурс ім. Петра Яцика, у якому беруть участь знавці української мови з 20 країн світу. Їхня загальна кількість складає приблизно 5 млн. чоловік.

2 Рекордсменом серед переведених творів є «Заповіт» Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1845 року, його перекладали на різні мови 147 разів.

3. До недавнього часу українська мова нараховувала приблизно 276 тисяч слів. Але стрімкий розвиток в останні роки суттєво збільшив цю кількість на декілька сотень.

4. За лексичним запасом найбільш близькими до української мови є: білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).

5. Українська мова вважається найбагатшою на зменшувальні форми. Навіть у сучасному гімні країни зустрічається слово «воріженьки». Хоча слід зазначити, що у версіях 1862 та 1865 року ще вживалося «вороги».

6. Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце у світі за мелодійністю (після італійської) й третє за красою лексики (після французької та перської).

7. Українська мова входить у тридцятку найпоширеніших у світі мов, кількість людей, які розмовляють українською – близько 45 мільйонів.

8. В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.

9. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова “мед” і “страва”. Це була перша згадка українських слів.

10. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру “П”. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера “Ф”.

11. Серед слів найчастіше використовують іменник — «рука», прикметник — «великий», дієслово — «бути» і серед займенників — «він».

12. Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити: «дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

13. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово “горизонт” має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.  У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» — аж 45!

14. Найстаріший літературний збірник, написаний українською мовою, датується 1571 роком. Баладна пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» була включена у граматику Яна Богослова. Але через смерть автора ця книга не побачила світ. Першим надрукованим «Букварем» вважається підручник Івана Федорова, який зараз знаходиться у бібліотеці Гарварду.

15. Українську офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Тож Котляревського вважають основоположником нової української мови.

      До цієї дати в бібліотеці створено інформаційну виставку «Українська мова-від букви до слова»

 На виставці презентовано книги про створення нашої мови, словники, довідники, гарні вислови про українську  мову,

ЛІТЕРАТУРНА СПАДЩИНА ВОЛОДИМИРА ЛИСА До ювілейної дати з дня народження письменника в бібліотеці був проведений захід літературна кав’ярня «Літературна спадщина Володимира Лиса» На заході були присутні учні десятого класу. Їм бібліотекар розповіла біографію письменника, його життєвий шлях Ознайомила користувачів з творами письменника, які є в фонді бібліотеки. Володимира Лиса  називають майстром художнього слова і метром української літератури. Він – професіонал, літератор зі стажем,  чиє ім’я, поза сумнівом, закарбоване на скрижалях української літератури, йде на поклик правди, маючи щастя і талант втілювати в слові долю України. Народився 26 жовтня 1950 року на хуторі поблизу села Згорани на Волині.  1977 року закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Служив у війську, працював журналістом у районних газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівенщини, у волинській молодіжці, завідував літературною частиною Рівенського музично-драматичного театру, він поєднував журналістську діяльність із письменницькою, створюючи п’єси, радіоп’єси й романи й уже тоді отримуючи схвальні оцінки критиків.  У літературі дебютував як драматург, п’ять його п’єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе  в 1985 році.  Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Відомий також як народний синоптик.  Нагороди письменника:        - Перша Премія на республіканському конкурсі творів про молодь (за повість «Там, за порогом»)        -  Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001, 2003 роки)        -  Людина року Волинського краю у номінації «Професіонал року» (2004)        - Лауреат Першої Премії І-го Всеукраїнського конкурсу оригінальної радіоп'єси «Відродимо забутий жанр» (2007 року) за п'єсу «Полювання на брата»        -  Лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2007)        - Володар Гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра» (2008)        - Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009)        - Володар Гранд-коронації Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Століття Якова» (2010)        -  Визнано «Митцем року» на «Людина року Волинського краю — 2010».          -  У 2012 році увійшов у ТОП-100 впливових людей Волині під номером 46. @Століття Якова», визнано найкращим романом десятиліття.  Ця книга — про людське життя, як воно є: заплутане, з помилками та поразками, але водночас з якимось глибоким і дуже простим сенсом, це  розповідь про кохання, соціально-психологічна драма і просто захопливий, насичений несподіваними поворотами сюжет, який не може залишити читача байдужим. Володимир Лис - дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України. «Ми пишемо (з Надією Гуменюк) тільки про людей, про їхні почуття, про долю людини на тлі історії. – говорить Володимир Лис. – Я дуже радий, що зараз намітилася тенденція відходу від постмодернізму, у європейській літературі панує неореалізм. Це повернення до людських історій» Його твори сповнені відчайдушних вчинків, дивовижних збігів, знахідок, розчарувань. На тлі реалістичного зображення сільських буднів, свят, військових дій, схеми таких нерівних стосунків виглядають дивно. Проте у творчості Лиса дивують не самі факти, що лягли в основу сюжету, а способи їх подачі.  Події в романах В. Лиса відбуваються переважно в ХХ ст., іноді торкаються ХХІ. Персонажі – зазвичай волиняни, найчастіше    - мешканці села ЗагорянИ, в якому народився атор, але охоплює й міста Луцьк та Київ. Динамічність розгортання сюжетів, чіткі описи дій без надмірного психологізму роблять майже всі твори Лиса потенційно добре відтворюваними в кінематографі.  Книги написані В. Лисом: 1.  Лис, В.С. В'язні зеленої 2.  Лис, В.С. Графиня 3.  Лис, В.С. Діва Млинища 4.  Лис, В.С. І прибуде суддя 5.  Лис, В.С. Із сонцем за плечима. Поліська мудрість 6.  Лис,, В.С. Іван і Чорна Пантера. 7.  Лис, В.С. Камінь посеред саду 8.  Лис, В.С. Країна гіркої 9.  Лис, В.С. Маска : 10. Лис, В.С. Місяць, обмитий дощем 11. Лис, В.С. Обітниця 12. Лис, В.С. Острів Сильвестра 13. Лис, В.  Романа 14. Лис, В.  Соло для Соломії 15. Лис, В.С. Стара холера 16. Лис, В.С. Століття Якова 17. Лис , В.С. Там за порогом       Начало формы Конец формы

 

 

 Вас запрошує бібліотека

До дня бібліотек було проведено День відкритих дверей. Завчасно в групі села було написано рекламне оголошення.

🍂📚До Всеукраїнського дня бібліотек – День відкритих дверей!

✨Дорогі друзі!

Рибаківська бібліотека запрошує всіх охочих завітати до нас 30 вересня у рамках " Дня відкритих дверей"

На вас чекає:

✅ знайомство з новими книгами ;

✅ екскурсії бібліотекою;

✅ виставки літератури та тематичні полиці;

✅ затишна атмосфера для читання та відпочинку

 Відкрийте для себе світ книги разом із нами!

Бібліотека – це простір знань, ідей та живого спілкування.

💙💛 Чекаємо на вас !

Бажаючі могли спробувати себе в ролі бібліотекаря. Також була проведена екскурсія

 

                                                  

                              

 

                             

 День людей поважного віку

Сьогодні в Рибаківській сільській бібліотеці вітали людей. поважного віку. Ведучі, у складі бібліотекаря Тетяни Несущої та спеціаліста соцзахисту Лариси Тарасенко, щиро вітали присутніх. Для гостей звучали пісні у виконанні Анастасії Карпінець та Вероніки Плахтій. Іскрометні гуморески розповідав Микола Паєв . А на завершення заходу всі разом співали пісню, яку всі люблять- " Червону руту". Потім всі пили чай зі смаколиками,грали в різноманітні ігри. Щасливі і веселі люди розійшлися по домівках.

У БАБИНІМ ЯРУ ПАЛАЮТЬ СОТНІ СВІЧ

29 вересня вшановуються 84-ті роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру, коли лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян лише через те, що вони євреї.

84-ті роковини від трагедії у Бабиному Яру. Місце, де забуваєш слова. Яке наповнено жалем, страхом та скорботою. І з плином десятиліть біль від тих подій не вщухає. Майже 34 тисячі євреїв, вбитих у Бабиному Яру в Києві. Надзвичайна жорстокість. Одне з наймасовіших вбивств часів Другої світової. Просто тут. Упродовж 1941-1943 років згасли долі близько 100 тисяч людей… Євреї, роми, караїми та всі ті, кого нацистські окупанти вирішили позбавити життя. Кількість жертв просто не вкладається в голові. Так, ми будемо про це згадувати та читати з підручників. Але варто й знати те, що це наслідки політики антисемітизму, нетерпимості, мови ненависті.

До цієї трагічної дати в бібліотеці представлена тематично – ілюстрована виставка «У Бабинім Яру палають сотні свіч» На виставці ви можете побачити книги про звірства фашистів у роки другої світової війни.

Біль від трагедії Бабиного Яру до сьогодні озивається в серцях багатьох. Адже жертвами розстрілів стали тисячі громадян різних національностей: євреї, українці, роми та інші. Ми не в змозі змінити хід історії, але ми можемо і повинні не забувати про загиблих. Адже поки ми їх пам’ятаємо, доти вони живуть у наших серцях… 

Вічна пам'ять всім загиблим у Бабиному Яру.

 

                                      Іван Карпенко-Карий

1845, 29 вересня - в селі Арсенівка на Кропивниччині народився один з корифеїв українського театру, драматург Іван Карпович Тобілевич. В історію він увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий, у якому поєдналися ім’я його батька та прізвище улюбленого героя із п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Його батько походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була кріпачкою-покоївкою, яку закоханий Карпо Тобілевич викупив у панів Золотницьких. Саме вона, маючи можливість подорожувати з панами Європою і бувати на театральних виставах, закохалася в театр і передала цю любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-Карого її дітьми були Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського театру. Через матеріальну скруту освіта Івана обмежилася чотирикласним училищем, після чого  з 14-ти років він пішов працювати до канцелярії в Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Загалом служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління – тривала майже два десятиліття.  На початку 1860-х, працюючи в повітовому суді в Бобринці, познайомився з Марком Кропивницьким, разом з яким стали учасниками  аматорського театрального гуртка. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера. Захоплення Івана сценою було настільки сильним, що юнак ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка. Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті.  У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського). На землі, отриманій у посаг, побудував маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Переконання Тобілевича привели його до нелегального українофільського гуртка, який пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і перші твори Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець» та драма «Бурлака» («Чабан»). За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям» восени 1883 року він був визнаний політично неблагонадійним, звільнений зі служби, а в травні наступного року – висланий на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції. Незадовго до того він одружується із хористкою трупи Михайла Старицького Софією Дітковською. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

      Навесні 1887 року Карпенку-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 року). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя працював як артист, режисер, драматург. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Іван Карпенко-Карий не лише писав драми, але й сам грав у виставах. До кінця життя продовжував боротися за український театр. У 1897 році на з’їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру. У 1900-1904 створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.Але у драматурга діагностують рак печінки та селезінки. Карпенко-Карий їде до Берліна, сподіваючись на допомогу німецьких лікарів, однак хвороба бере своє. 15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер у Берліні, згодом його тіло перевезли до України. Похований на кладовищі на хуторі «Надія»

       До ювілейної дати з дня народження письменника створено викладку літератури «Життєві і творчі обрії Івана Карпенка-Карого,де презентовано його ттвори та автобіографічні видання.