Від героїчного минулого до сучасності

 

 Щороку 28 жовтня в Україні відзначають День визволення від нацистських загарбників.

 В бібліотеці  , для членів клубу «Жіноче крило», була проведена година повідомлень «Від героїчного минулого до сучасності». Присутні слухаали пісні тих часів та розповідь бібліотекаря про історію визволення України. Сьогодні ми шануємо українців, які боролися та перемогли нацизм у роки Другої світової війни, дякуємо тим, хто своєю працею наближав розгром ворога та допомагав відбудувати Україну з руїн. Деокупація українських земель під час Другої світової війни завершилася 28 жовтня 1944 року, коли війська вийшли на сучасний західний кордон України. Пам’ятний день встановлений указом Президента України у 2009 році. 

Водночас історики Українського інституту національної пам’яті зазначають, що 28 жовтня радянські війська вийшли на околиці міста Чоп, де боротьба розтягнулася аж до 25 листопада, і лише тоді нацистських окупантів вдалося вигнати з України остаточно. 81 рік тому українці звільнили свої землі від нацистських загарбників. Через 78 років після трагедія, яка торкнулася кожного, росія здійснила повномасштабне вторгнення та розв’язала війну проти суверенної країни. Наше покоління знову стало на захист незалежності та територіальної цілісності України. Історія доводить, що кожен, хто посягне на українську землю, буде знищений. Справжніми героями є ті, хто до останнього боронив свій дім і не боявся дати відсіч ворогу й у другу світову війну, і у сьогоднішній російсько-українській війні.

 Ми пам’ятаємо кожного. Слава героям України!

 

 

 

День української писемності та мови

     Президент України Володимир Зеленський 28 липня 2023 року підписав Указ №455/2023, відповідно до якого дата святкування Дня української писемності та мови була перенесена з 9 листопада на 27 жовтня. До відома. У 2023 році дата свята змінилася через рішення Православної церкви України (ПЦУ) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ) перейти на новий церковний календар, відповідно до якого на 13 днів пересуваються раніше нерухомі дати свят. Свято української писемності та мови традиційно відзначається в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця (письменника-агіографа, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря), з чиїм ім’ям пов’язують започаткування писемної української мови.

ЦІКАВІ ФАКТИ

1. Щороку до цієї дати стартує конкурс ім. Петра Яцика, у якому беруть участь знавці української мови з 20 країн світу. Їхня загальна кількість складає приблизно 5 млн. чоловік.

2 Рекордсменом серед переведених творів є «Заповіт» Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1845 року, його перекладали на різні мови 147 разів.

3. До недавнього часу українська мова нараховувала приблизно 276 тисяч слів. Але стрімкий розвиток в останні роки суттєво збільшив цю кількість на декілька сотень.

4. За лексичним запасом найбільш близькими до української мови є: білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).

5. Українська мова вважається найбагатшою на зменшувальні форми. Навіть у сучасному гімні країни зустрічається слово «воріженьки». Хоча слід зазначити, що у версіях 1862 та 1865 року ще вживалося «вороги».

6. Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце у світі за мелодійністю (після італійської) й третє за красою лексики (після французької та перської).

7. Українська мова входить у тридцятку найпоширеніших у світі мов, кількість людей, які розмовляють українською – близько 45 мільйонів.

8. В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.

9. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова “мед” і “страва”. Це була перша згадка українських слів.

10. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру “П”. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера “Ф”.

11. Серед слів найчастіше використовують іменник — «рука», прикметник — «великий», дієслово — «бути» і серед займенників — «він».

12. Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити: «дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

13. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово “горизонт” має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.  У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» — аж 45!

14. Найстаріший літературний збірник, написаний українською мовою, датується 1571 роком. Баладна пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» була включена у граматику Яна Богослова. Але через смерть автора ця книга не побачила світ. Першим надрукованим «Букварем» вважається підручник Івана Федорова, який зараз знаходиться у бібліотеці Гарварду.

15. Українську офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Тож Котляревського вважають основоположником нової української мови.

      До цієї дати в бібліотеці створено інформаційну виставку «Українська мова-від букви до слова»

 На виставці презентовано книги про створення нашої мови, словники, довідники, гарні вислови про українську  мову,

ЛІТЕРАТУРНА СПАДЩИНА ВОЛОДИМИРА ЛИСА До ювілейної дати з дня народження письменника в бібліотеці був проведений захід літературна кав’ярня «Літературна спадщина Володимира Лиса» На заході були присутні учні десятого класу. Їм бібліотекар розповіла біографію письменника, його життєвий шлях Ознайомила користувачів з творами письменника, які є в фонді бібліотеки. Володимира Лиса  називають майстром художнього слова і метром української літератури. Він – професіонал, літератор зі стажем,  чиє ім’я, поза сумнівом, закарбоване на скрижалях української літератури, йде на поклик правди, маючи щастя і талант втілювати в слові долю України. Народився 26 жовтня 1950 року на хуторі поблизу села Згорани на Волині.  1977 року закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Служив у війську, працював журналістом у районних газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівенщини, у волинській молодіжці, завідував літературною частиною Рівенського музично-драматичного театру, він поєднував журналістську діяльність із письменницькою, створюючи п’єси, радіоп’єси й романи й уже тоді отримуючи схвальні оцінки критиків.  У літературі дебютував як драматург, п’ять його п’єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе  в 1985 році.  Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Відомий також як народний синоптик.  Нагороди письменника:        - Перша Премія на республіканському конкурсі творів про молодь (за повість «Там, за порогом»)        -  Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001, 2003 роки)        -  Людина року Волинського краю у номінації «Професіонал року» (2004)        - Лауреат Першої Премії І-го Всеукраїнського конкурсу оригінальної радіоп'єси «Відродимо забутий жанр» (2007 року) за п'єсу «Полювання на брата»        -  Лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2007)        - Володар Гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра» (2008)        - Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009)        - Володар Гранд-коронації Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Століття Якова» (2010)        -  Визнано «Митцем року» на «Людина року Волинського краю — 2010».          -  У 2012 році увійшов у ТОП-100 впливових людей Волині під номером 46. @Століття Якова», визнано найкращим романом десятиліття.  Ця книга — про людське життя, як воно є: заплутане, з помилками та поразками, але водночас з якимось глибоким і дуже простим сенсом, це  розповідь про кохання, соціально-психологічна драма і просто захопливий, насичений несподіваними поворотами сюжет, який не може залишити читача байдужим. Володимир Лис - дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України. «Ми пишемо (з Надією Гуменюк) тільки про людей, про їхні почуття, про долю людини на тлі історії. – говорить Володимир Лис. – Я дуже радий, що зараз намітилася тенденція відходу від постмодернізму, у європейській літературі панує неореалізм. Це повернення до людських історій» Його твори сповнені відчайдушних вчинків, дивовижних збігів, знахідок, розчарувань. На тлі реалістичного зображення сільських буднів, свят, військових дій, схеми таких нерівних стосунків виглядають дивно. Проте у творчості Лиса дивують не самі факти, що лягли в основу сюжету, а способи їх подачі.  Події в романах В. Лиса відбуваються переважно в ХХ ст., іноді торкаються ХХІ. Персонажі – зазвичай волиняни, найчастіше    - мешканці села ЗагорянИ, в якому народився атор, але охоплює й міста Луцьк та Київ. Динамічність розгортання сюжетів, чіткі описи дій без надмірного психологізму роблять майже всі твори Лиса потенційно добре відтворюваними в кінематографі.  Книги написані В. Лисом: 1.  Лис, В.С. В'язні зеленої 2.  Лис, В.С. Графиня 3.  Лис, В.С. Діва Млинища 4.  Лис, В.С. І прибуде суддя 5.  Лис, В.С. Із сонцем за плечима. Поліська мудрість 6.  Лис,, В.С. Іван і Чорна Пантера. 7.  Лис, В.С. Камінь посеред саду 8.  Лис, В.С. Країна гіркої 9.  Лис, В.С. Маска : 10. Лис, В.С. Місяць, обмитий дощем 11. Лис, В.С. Обітниця 12. Лис, В.С. Острів Сильвестра 13. Лис, В.  Романа 14. Лис, В.  Соло для Соломії 15. Лис, В.С. Стара холера 16. Лис, В.С. Століття Якова 17. Лис , В.С. Там за порогом       Начало формы Конец формы

 

 

 Вас запрошує бібліотека

До дня бібліотек було проведено День відкритих дверей. Завчасно в групі села було написано рекламне оголошення.

🍂📚До Всеукраїнського дня бібліотек – День відкритих дверей!

✨Дорогі друзі!

Рибаківська бібліотека запрошує всіх охочих завітати до нас 30 вересня у рамках " Дня відкритих дверей"

На вас чекає:

✅ знайомство з новими книгами ;

✅ екскурсії бібліотекою;

✅ виставки літератури та тематичні полиці;

✅ затишна атмосфера для читання та відпочинку

 Відкрийте для себе світ книги разом із нами!

Бібліотека – це простір знань, ідей та живого спілкування.

💙💛 Чекаємо на вас !

Бажаючі могли спробувати себе в ролі бібліотекаря. Також була проведена екскурсія

 

                                                  

                              

 

                             

 День людей поважного віку

Сьогодні в Рибаківській сільській бібліотеці вітали людей. поважного віку. Ведучі, у складі бібліотекаря Тетяни Несущої та спеціаліста соцзахисту Лариси Тарасенко, щиро вітали присутніх. Для гостей звучали пісні у виконанні Анастасії Карпінець та Вероніки Плахтій. Іскрометні гуморески розповідав Микола Паєв . А на завершення заходу всі разом співали пісню, яку всі люблять- " Червону руту". Потім всі пили чай зі смаколиками,грали в різноманітні ігри. Щасливі і веселі люди розійшлися по домівках.

У БАБИНІМ ЯРУ ПАЛАЮТЬ СОТНІ СВІЧ

29 вересня вшановуються 84-ті роковини з часу однієї з найтрагічніших сторінок історії окупованого нацистами Києва – початку масових розстрілів у Бабиному Яру, коли лише за два перших дні німці розстріляли 33 771 киян лише через те, що вони євреї.

84-ті роковини від трагедії у Бабиному Яру. Місце, де забуваєш слова. Яке наповнено жалем, страхом та скорботою. І з плином десятиліть біль від тих подій не вщухає. Майже 34 тисячі євреїв, вбитих у Бабиному Яру в Києві. Надзвичайна жорстокість. Одне з наймасовіших вбивств часів Другої світової. Просто тут. Упродовж 1941-1943 років згасли долі близько 100 тисяч людей… Євреї, роми, караїми та всі ті, кого нацистські окупанти вирішили позбавити життя. Кількість жертв просто не вкладається в голові. Так, ми будемо про це згадувати та читати з підручників. Але варто й знати те, що це наслідки політики антисемітизму, нетерпимості, мови ненависті.

До цієї трагічної дати в бібліотеці представлена тематично – ілюстрована виставка «У Бабинім Яру палають сотні свіч» На виставці ви можете побачити книги про звірства фашистів у роки другої світової війни.

Біль від трагедії Бабиного Яру до сьогодні озивається в серцях багатьох. Адже жертвами розстрілів стали тисячі громадян різних національностей: євреї, українці, роми та інші. Ми не в змозі змінити хід історії, але ми можемо і повинні не забувати про загиблих. Адже поки ми їх пам’ятаємо, доти вони живуть у наших серцях… 

Вічна пам'ять всім загиблим у Бабиному Яру.

 

                                      Іван Карпенко-Карий

1845, 29 вересня - в селі Арсенівка на Кропивниччині народився один з корифеїв українського театру, драматург Іван Карпович Тобілевич. В історію він увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий, у якому поєдналися ім’я його батька та прізвище улюбленого героя із п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Його батько походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була кріпачкою-покоївкою, яку закоханий Карпо Тобілевич викупив у панів Золотницьких. Саме вона, маючи можливість подорожувати з панами Європою і бувати на театральних виставах, закохалася в театр і передала цю любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-Карого її дітьми були Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського театру. Через матеріальну скруту освіта Івана обмежилася чотирикласним училищем, після чого  з 14-ти років він пішов працювати до канцелярії в Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Загалом служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління – тривала майже два десятиліття.  На початку 1860-х, працюючи в повітовому суді в Бобринці, познайомився з Марком Кропивницьким, разом з яким стали учасниками  аматорського театрального гуртка. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера. Захоплення Івана сценою було настільки сильним, що юнак ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка. Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті.  У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського). На землі, отриманій у посаг, побудував маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Переконання Тобілевича привели його до нелегального українофільського гуртка, який пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і перші твори Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець» та драма «Бурлака» («Чабан»). За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям» восени 1883 року він був визнаний політично неблагонадійним, звільнений зі служби, а в травні наступного року – висланий на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції. Незадовго до того він одружується із хористкою трупи Михайла Старицького Софією Дітковською. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

      Навесні 1887 року Карпенку-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 року). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя працював як артист, режисер, драматург. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках. Іван Карпенко-Карий не лише писав драми, але й сам грав у виставах. До кінця життя продовжував боротися за український театр. У 1897 році на з’їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру. У 1900-1904 створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.Але у драматурга діагностують рак печінки та селезінки. Карпенко-Карий їде до Берліна, сподіваючись на допомогу німецьких лікарів, однак хвороба бере своє. 15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер у Берліні, згодом його тіло перевезли до України. Похований на кладовищі на хуторі «Надія»

       До ювілейної дати з дня народження письменника створено викладку літератури «Життєві і творчі обрії Івана Карпенка-Карого,де презентовано його ттвори та автобіографічні видання.